Сорока занепокоїлась, вийшла через передні двері свого палацу і ввійшла через задні. Чоловік зозулі підлетів ближче до сороки, сів на сусіднє дерево й почав там кувати. Шановний Добродій саме хотів відповісти, коли побачив зозулю, яка тихо з’явилась на галявині. Зозуля сховалася, знесла яйце і вхопила його дзьобом. Потім втупилась у сороку й пильнувала, що та робитиме далі.
Чоловік зозулі тим часом сидів на дереві й дражнив сороку. Пішохід, що насвистує, обминув зозулю, а вона, побачивши його, вдала, ніби шукає комах на галявині, але не випускала яйця з дзьоба і не відвела погляд від сорочого гнізда. Сорока хвилювалася, мабуть, подумала, що зозуля хоче прогнати її з гнізда й зайняти його, щоб знестися там. Вона навіть не помітила, що це зозулин чоловік, і не здогадалася про його шпигунські наміри.
Нарешті сорока не витримала, налетіла на зозуля й прогнала його в ліс, галасуючи:
— А дідько б тебе вхопив, підла негіднице!
— Ой, ой! — запищав зозулин чоловік, удаючи, ніби дуже злякався, і полетів удвічі швидше за сороку.
Тільки-но сорока погналася за зозулиним чоловіком, зозуля підлетіла з галявини й поклала яйце в сороче гніздо. Після цього вона прожогом метнулася в протилежний бік. Деякий час ми стежили за нею, а потім загубили. Тут з’явилася сорока й почала обурено кричати:
— Ти диви, вона нестиме яйця в моєму гнізді! Куди ж там!
Вона зайшла у свій палац, хвіст її знову висунувся на три кілометри, і ще довго чулося її невдоволене:
— Ти диви, вона нестиме яйця в моєму гнізді, ота негідниця!
Шановний Добродій був дуже здивований тим, що скоїлося.
— Оце називається наука, — хитав він головою, — наука так наука!
З цього приводу я кажу нашим, що хоч ми й ходили до школи, мусимо вчитися все життя, бо і найвченішій людині не вистачає науки. Сиворакша додає:
— Авжеж, не вистачає! Я, приміром, відколи себе пам’ятаю, читаю журнал мод 1903 року і все одно бачу, що науки мені бракує, бо світ постійно розвивається й щодня десь вигадують новий бант. Справді, освічена людина ніколи не спатиме спокійно, якщо не стежитиме за появою нових бантів. Я завжди прагну бути в курсі.
Пішохід, що насвистує, втрутився й собі в розмову.
— По-моєму, — сказав він, — це гарний урок для всіх. Я особисто тричі обминав зозулю, недбало насвистуючи, і зблизька бачив, як вона дивилась і слухала, наче справжній шпигун. У мене ще тоді майнула думка, що то шпигуни стежать за нами й підслуховують. Майте на увазі, що й зараз, коли ми так голосно базікаємо, навколо нас у сутінках ходять шпигуни, стежать за нами й підслуховують. Тому краще розмовляти пошепки, а ще краще зовсім замовкнути.
Ми принишкли. Шпигуни стежили й слухали, та все дарма. Ліс ущух. Звідкись з’явився зозулин брат — пугач — і загукав:
— Чув! Чув!
Сорока заворушилася в своєму палаці й крізь сон запитала згори:
— Ти чув про ту негідницю, дідько б її вхопив, яка хотіла знести яйце в моєму гнізді?
— Чув, чув! — відповів пугач.
Він літав у лісі цілу ніч та все кричав:
— Чув! Чув!
Ми заснули, виспалися, а коли прокинулися, чуємо — він і досі кричить своє:
— Чув! Чув!
Мугик поскаржився, що не зімкнув очей, бо в нього боліло коліно.
— Я не спав цілу ніч, — сказав він. — Мугикаю собі під ніс, щоб не почув якийсь шпигун, і думаю, чи пугач, бува, не шпигун, бо безперестану пильнує й слухає. Таки дійшов я своїм простим розумом, що він шпигун!
Скажу я вам: це непогано — всюди совати свого носа, придивлятися до всього, що бачиш, і з усього робити висновок. Інакше залишишся простим, як сорока, думатимеш, що висиджуєш у своєму гнізді хтозна-що, а висидиш чуже яйце, яке підклав у гніздо якийсь шпигун.
Одного разу Шановний Добродій розповів нам про свою мандрівку до Царгорода. Так воно було чи не зовсім так, не знаю, тому переповім цю історію, як її чув, а читач хай вирішить сам, що в ній правда, а що ні. Ось вона.
Як ви знаєте, в мені давня пристрасть до східних країн, та все немає часу для мандрів. Я вже давно мрію полетіти туди, зустрітися з самим Алі-Бабою, із злодіями, із славнозвісним Гаруном аль-Рашідом, але не вистачає часу для такої тривалої подорожі. Не завадило б і в Індії побувати. В Індії все священне: і корови, і мавпи, а найбільше — горобці. В Індії лише людина не священна, а решта все священне. Отже, все мандрувати збираюся, та через роботу ніколи вгору глянути, шановний добродію!
