Міфи України полностью

Богодухівськолу повіті, — наказую вам, щоб ви сього листа, якого Своєю рукою писав, поважали й шанували; а який чоловік не повірить, той буде проклятий і загине навіки, в пекельному вогні горітиме. А хто сього листа матиме і даватиме читати й переписувати, той хоч мав би у себе стільки гріхів, скільки в морі піску, на деревах листя, на землі трави, на небі зірок, то всі йому відпущені будуть. А хто матиме й не даватиме читати й переписувати, той буде проклятий і загине, відречений царствія Божого. Котрий чоловік сього листа матиме, матиме повагу і шану, то лист цей має таку силу: хто його читатиме або приязно слухатиме, той одержить відпущення гріхів, і жоден супротивник йому шкоди не завдасть, і котра наречена вагітна буде, то отроченя народить легко, і збереже її Господь, і дитя матиме від Бога найвищу ласку, як душа інша, так і тілесна. А хто сього листа матиме, той Святе Письмо одержить. Амінь. Амінь. Кінець».

Великоруські редакції «Епістолії про Неділю» видані професором Тихонравовим за рукописом XVI сторіччя і академіком Пипіним — за новими списками; південно-руські редакції видані п. Франком — з Дрогобицького рукописного збірника першої половини XVIII сторіччя* і редакцією журналу «Этнографическое обозрение»**. Південноруські ізводи — західноєвропейського походження, а не візантійського, як ізводи великоруські, і проникли в Україну через Польщу, а також — є деякі підстави вважати — через галицьких і волинських німців-колоністів. У південноруських ізводах, порівняно з великоруськими, значно скорочено і спрощено погрози, і зовсім опущено перелік подій старозаповітної історії, які, начебто, сталися в неділю. Але особливо характерно те, що великоруські ізводи, крім ушанування Неділі, вимагають ще й неодмінного вшанування середи і п’ятниці: «вшановуйте святу неділю, середу й п’яток: ти-ми-бо трьома деньми земля стоїть»; південноруські ж ізво-ди, як такі, що склалися під впливом західноєвропейських редакцій, нічого не повідомляють про вшанування п’ятниці, а тим паче середи, вшанування якої скасовано було для західної Церкви близько 300 року, на Еліберійському соборі, і замінено вшануванням суботи⁴⁵.

«Епістолія про Неділю» вплинула навіть на місцеву українську творчість і дала життя декільком легендам про Святу Неділю, що уособлюється в образі молодої гарної жінки. Про початок святкування дня на честь Неділі легенда, записана в Новоград-Волинському повіті, розповідає таке.

Ми тому не працюємо в неділю, що Бог подарував цей день Неділі і при тому сказав: «На тобі цей день, тільки дивися ж сама, щоб люди тоді не працювали». Неділя подякувала Богові. А спочатку, кажуть, люди працювали і в Неділю, та було це дуже давно, а тепер припиняють працювати вже в суботу ввечері, після заходу сонця, тому що Свята Неділенька покарає так, що й Господи!

Якось їхали дорогою два чоловіки, і заїхали вони до одного села. Хотіли було розпитати, як їхати далі, да ніде не видно було ні душі. Аж от дивляться — в хаті світиться. Ось один другому та й каже: «Ти лишайся біля воза, а я піду розпитаю про дорогу й запалю люльку». Підходить він під вікно, коли бачить — стоїть верстак, за ним сидить молодиця і тче, а всі решта сплять — хто на лаві, хто на печі, хто на полу. Стоїть він під вікном — чекає, що з усього цього вийде? Коли входить до хати хороша-пре-хороша панна, та така ж гарна, як сонечко святеє: червона та ясна, і питає молодицю: «Що ти, — каже, — жінко добра, робиш?» — «Та ось лишилося трошки доткати полотна, то я хочу скінчити, щоб воно не валялось». — «А хіба тобі не буде для цього понеділка?» — «Та буде й понеділок, тільки я вже поспішаю скінчити, щоб воно не валялось». — «Ну,ти закінчуй, а я зачекаю». А чоловік усе стовбичить під вікном, дивиться, що буде. Ось молодиця закінчила ткати, взяла ножа й хотіла відрізати. «Дай, — каже панна, — я тобі відріжу, а ти потримай». — «Добре», — каже молодиця. Взяла полотно і тримає. А Неділя взяла ніж, пообтинала їй шкіру на руках, — а тій і не боляче зовсім — здається, ніби панна крає полотно. Тоді Неділя кинула ніж, здерла з молодиці шкіру, повісила її на верстаті й каже: «Ось тобі за те, щоб ти не працювала, коли зайде неділя». Чоловік той страшенно злякався, побіг чим-скоріш до воза, і вони з товаришем відразу ж поїхали далі. Під’їхали до корчми і спинилися ночувати. Прокинувся він другого дня й розповідає: «Чи снилося мені, а чи бачив це я насправді, сам не знаю...» І розповів по порядку все, що він бачив учора. Зібрались люди, пішли до тієї хати, дивляться — коли на верстаті справді висить шкіра, а обдерте тіло лежить на полу. Тоді той чоловік сказав, що це Неділя покарала молодицю за те, що та працювала. З того часу люди покинули працювати в неділю*.

Надто сувора кара, яка постигає тих, хто не вшановує Неділі, пояснюється тим, що вони, працюючи, завдають Неділі страшних — відповідних тій чи іншій роботі — страждань.