1
МІХАЛ ШЬМЄЛЯК
ВНИКИ
(Костел мстивого Христа)
(цикл Косма Ейхерст # 1)
2
У.Б.Єйтс - Повторне пришестя
ПРОЛОГ
Спека ще тільки мала надійти й позбавити світ можливості дихати, а в провінційному невеличкому
костелі Ісус Христос, усе ще прибитий до хреста, тільки повинен був зійти з нього, щоб віддати
справедливість грішникам. Але того дня все важливе у світі відбувалося біля низького кам’яного муру, що
оточував костел й цвинтар у Вниках. Літній чоловік спирався на нього, склавши руки, ніби до молитви, а
Косма стирчав там, злий на себе, так що і не помітив його приходу. Незнайомець з'явився наче нізвідки, став
поруч і, не сказавши ні слова привітання, просто втупився в маленький костел, що, наче кіт, присів на узліссі.
Чоловіки стояли в тиші та напрузі, майже так, наче чекали першого свистка стартового матчу, збираючись
грати на все чи за честь.
– Пан вбив би пароха ждя мене? – спокійним голосом, як коли питаєш про день, запитав прибулий.
Косма подивився на потенційного замовника першого у власному житті вбивства, цілком
звичайного чоловіка під шістдесят, бідно одягненого, неголеного, але не схожого на безхатченка.
– Що ви таке кажете?! – він навіть трохи надмірно обурився, але, мабуть, це було правильно.
– Тоді ніякої справи, — сказав чоловік тим самим спокійним голосом. – Питання не було.
Запанувала ніякова тиша, яку зазвичай ніхто не хоче порушувати, боячись, які слова можуть зійти з
вуст іншої людини. Адже вони можуть визначити сенс наступних років.
– Чому ви хочете його вбити? – нарешті спитав Косма, боячись, що чоловік піде, залишивши його
перед нерозгаданою таємницею планованого замаху на священика.
– Я? – здивувався він. - Ні, я не хочу. Просто вважаю, що він повинен загинути.
– То я для пана виглядаю на вбивцю?
– Борони Боже, нічого такого, — відповів незнайомець, явно переживаючи, що міг когось образити.
– А що з пана питанням...
– Ну, так вже виходить, що пан може його вбити.
– Як виходить?
– Статистично. Так ось, я чув, що кожна десята людина може стати вбивцею. Гени, пане, чи щось
подібне. Я вже вісім людей питав, ніхто не хотів, тому ви повинні захотіти.
– Якщо вісім, то залишився ще один, надія є. – вступив у незвичну полеміку Косма.
– Ну, вісім і я, це дев'ять. А пан десятий.
– Зі статистикою не посперечаєшся, але я вас переживатиму, я не буду вбивати пароха. Навіщо мені
взагалі це робити?
Чоловік потягнувся й знову сперся об стіну. Він продовжував дивитися на костел, мабуть, шукаючи
правильних слів.
– Він погана людина. Насправді погана. Наскільки, як погані ті ночі, коли спалахують революції, наскільки поганими є будинки, в яких люди роками кінчали життя самогубствами. Зла. І йому належить.
– Тоді, вважаю, поліція має зайнятися ним?
– Заспокойтеся… — він зневажливо махнув рукою, як кожний, хто розуміє, як влаштований цей світ.
– Оскільки всі знають...
– Звичайно ж, знають. Тому він тут і сидить. Тому що він погана людина в поганому місці. І справа не
в тому, що у невідповідному. Тому що він властива людина у властивому місці. Часом кажуть, що хтось є
покликаний зробити те чи те, але це тільки про хороших. А поганих теж закликають. Хтось, мабуть, мусить
робити погані речі в поганих місцях.
Косма повільно дійшов висновку, що він зіткнувся з місцевим божевільним, який, зрештою, у
крайньому випадку, самопроголошеним філософом. Чи може така людина допомогти йому у справі, яка
чекала на нього тут? Можна почати і з божевільного, чому б і ні.
– Збочена логіка, — погодився він. – І жахлива водночас.
– Жахлива, — без особливого ентузіазму погодився чоловік. – Тому я й питаю, чи не вбив би пан
його. Справедливість буде досягнута. Подумайте ще раз.
– Навіть зважаючи на ці факти, я не спокушуся на вашу пропозицію, – відповів Косма.
– Ну нічого. – Чоловік легенько відскочив від стіни і обтрусив руки. – Ісус, мабуть, сам подбає про це.
3
– Чи не краще було б в поліцію? – спитав Косма, бажаючи продовжити розмову, бо хлоп явно
збирався йти. Він ніби і божевільний, але дискусія була принаймні цікавою. – Адже Бог справедливий, але
повільний.
– О ні, ось тут пан неправий, — швидко відповів чоловік і вперше подивився на нього. - Не тут. Пан
знає, як вони називають цей костел?
– На табличці написано, що Христа Царя.
– Так там написано. Але як називають?
Чужинець примружив очі, які прикрасили його втомлене обличчя божевільним і непередбачуваним
коридором зморшок.
– Не знаю.
– Христа Мстивого. Так кажуть.
Він знову притулився до стіни й втупився у святилище.
– Мешканці? – запитав Косма.
– Так. Але не тільки…
