— Ну, якщо просите... То часом... можна! ~ з гідністю відповів
Миколка. От який він у Найди розумний і чемний!
—
Ну і гаразд! — просяяла Товстуха. — Моя бабуся колись у
голодовку без хліба вмерли, то я оце мовби їй даю, - додала вже сумно.
О, Найда це розумів: і самому не раз...
—
Постривайте, в мене ще у бухветі щось є!
— Товстуха натоптала Миколчині кишені печивом. Потім радо
покотилась їх проводжати.
І добре, що взялась провести, бо з того всього Найда й Миколка були б
осоромились. Рушили- бо спершу до звичної дірки в тину. А не до хвіртки!..
СВЯТО ПЕРШОГО СНІГУ
Сніг! Навіть Найда знудився за цим дуже білим, ледь мокруватим пухом!
Аж самому смішно: раптом здалося, що Сніг пахне... конваліями! Ні-ні, в
містечку найдрібніше цуценя знає, що квіти Найді завше відгонять милом. Але
конвалії...
Колись давно, років два чи й три тому, в час буяння конвалій він
народився... То був короткий проміжок якогось туманного блаженного сну.
Поки все не обірвалося раптовим розставанням з Мамою і зануренням у мало
не смертельне багно... Відколи Миколка порятував Найду, конвалії більше
якось не стрічались, але вони завжди жили в Найдиних снах.
Сніг навіть схожий на конвалії! Маленькі дзвіночки-горошинки, які си-
пались із неба, мов потовчені кульки пінопласту з поламаних упаковок від
усяких телевізорів на Смітнику!
Тю, це що, Найду потягло на романтику? Втім, сьогодні можна, бо ж —
Сніг!
Найда бігав, підстрибував, лизькав сніжинки і все косив око на Школу.
Скоро буде перерва, і Двері випустять Миколку.
Миколка тепер мало не щодня ходить у ту свою Школу. Найда вже й
змирився: гаразд, хай уже, хлопця на ланцюг не посадиш!.. Хоче писати свої,
точніше, Училчині Контрольні — хіба ж Найда його зубами триматиме?
Зрештою, та Училка... може, вона й непогана?..
Аж ось і дзвінок! Шкільні Двері вибухають цілим салютом школярні... Ох,
та що це знов за котячі ніжності: Найда хотів сказати — хлопців і дівчат, або —
хлопців і чікс!
Усі дзвінко розкочуються по снігу, пищать, кидаються сніжками,
борюкаються!.. Хлопці сиплють сніг чіксам за коміри, ті відбиваються і
натирають тим самим снігом хлоп’ячі писки...
Найда не помітив, як і сам опинився у веселій колотнечі. У гармидері його
не завважить навіть Прибиральниця! Ось хтось грайливо сипонув снігом собаці
на загривок, ось хтось ненароком перечепився через пса і зі сміхом летить у
кучугуру, ось вони вже котяться радісним клубком удвох із Миколкою...
—
Класна погодка, Найдо, еге ж? — відхекується Миколка біля воріт.
І старанно обтріпує сніг зі своєї благенької курточки й старих кросівок:
зараз-бо із Дверей вийде... Катька!
Катька — ще одна причина, через яку Миколка перестав пропускати
Школу. Відколи вона подарувала хлопцеві Гіацинта, він знов почав умиватись і
відчищати з одягу вчорашнє засохле болото. А зараз, і'з приходом Снігу, —
обтрушувати з одягу мокруватий білий пух.
Як на Найду, Катька нічим не цікавіша за ці стрижені під ялину кущі біля
Школи. Вона, як сказали б про їхній собачий рід, — середньої паршивості.
Наскрізь пропахла Школою, вона помішана на Уроках, тому гуляти виходить
пізніше за інших. Мабуть, вилизує класну дошку й вишукує останні блохи у
домашніх вправах.
—
Найдо, прикинь, ще й прикладно вийшло! — підстрибує хлопчик. І
співає свою придумку: — Сніг засипав цілу Школу, сніг усім нам по приколу!
О, нахапався вже у Товстухи з її Хвранком! Вірші — це так само
небезпечно, як захоплення Контрольною!
Чи — хай бавиться: хіба ж Найда й собі з нагоди Снігу не мислив
конваліями?
—
Стривай, зараз далі складу! — на мить задумався і щасливо
продовжив: — На сніг весь клас повибігав... М-м-м-м... Упав, стрибав,
сновигав...
Миколка почухав потилицю, глянув на Двері і взявся радитись із Найдою:
—
Як же далі? Отже, на сніг весь клас повибігав... М-м-м-м... Знав,
пропав...
—
Гав! — Найда не знав, чим ііце може підтримати свого любого
хазяїна.
—
Ой, точняк! — Миколка затряс в обіймах кудлатого друга. — Та ти
ж у мене цей, як його, поет! Слухай, що виходить:
Що ж, вірші — це навіть непогано! Принаймні краще, ніж Товстушині
плачі про кицю на кухні! Дуже навіть краще!
Нарешті на поріг висунулась Катька.
Миколка ринувся до неї, але різко зупинився Так і завмер зі сніжкою в
руках
Найда розумів його з півруху: Миколка не кине сніжки, як це роблять
зараз усі поголовно. Миколка зараз думає, що Катька — неземне створіння, і
що в неї кидатися гріх.
Правильно, бо ця жінота почуття гумору не має. Запросто може уп’ястись
пазурами у морду, як ото кицька Анхвіса в Найдине вухо!..
Катька на мить замружилась від незвичної білизни й неймовірного
