Мина Мазайло полностью

— Так! Читайте!

Мазайло

— Пахнет сеном над лу-ками...

Баронова-Козино

— Так! Так!

Мазайло сміливіш:

— Песньой...

— Песнєй.

— Пєснєй душу веселя, баби з к-раблями рядамі...

Баронова-Козино рівним методичним голосом:

— Не з ґраблямі, а з ґрап-лямі.

Мазайло старанно, аж жили напнулись:

— 3 краб-лямі...

Баронова-Козино

— Та ні! У вас тепер не «ге», не «кге»... Треба казати не з ґраблямі, а з ґраплямі, с... Окрім цього, в руській мові там, де звук «б» не акцентовано, треба його вимовляти як «п»: с ґрап-п-плямі...

Мазайло обережно, як по камінцях через воду:

— С крап-лями...

— Мі.

— С к-крап-ля-мі рядамі.

— Так!

Мазайло сміливіш:

— Ходять, сєно шєвєля. Там сухоє убірають мужічкі є-ко круком.

Баронова-Козино

— Не єко, а єво!

Мазайло

— Як? Та тут же стоїть буква «ги», себто «к», а не «в».

Баронова-Козино

— В інтелігентній мові вимовляють «єво», а не «єго» і не «є-хо».

Мокій стрепенувся. Аж підскочив. До Улі:

— Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось як: читаючи, вимовляйте «г» як «х». Ну, Улю!

Уля

— Під хорою...

Мокій

— Приблизно так.

Уля сміливіш:

— Під хорою над криницею...

Мокій

— Улю, як у книжці написано. Над криницею, цею «е»... (Раптом). Скажіть, Улю, паляниця!

Уля

— Паляниця.

Мокій

— Так! Вірно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови.

Уля

— Серйозно?

— Серйозно.

Баронова-Козино до знервованого Мазайла:

— А що таке паляниця?

Мокій голосно:

— Український білий хліб.

Баронова-Козино

— А я й досі не знала.

Мокій

— Отож і горе, що їсте, а не знаєте... Читайте, Улю, далі.

Мазайло демонстративно перебив:

— Єво кру-ком на воз віламі кідают, воз растьот, растьот, как дом. В ожиданьї...

Баронова-Козино

— В ажіданьї.

— Ва-жіданьї конь убо-кій точно вкопаний сто... стаїть: уші врозь, дукою нокі і как будто стоя спіт.

Баронова-Козино

—Так!

Мазайло голосніш:

— Только Жучка...

Баронова-Козино

— Толька Жучка...

Мазайло про себе:

— Ага! Це значить жучку звуть Толя, Толька... (Голосно). Толька жучка удалая в рихлом сене, как в валнах...

Баронова-Козино

— Прекрасно!

Мазайло, Баронова разом, натхненно:

— То взлетая, то ниряя, скачет, лая впопихах.

У Баронової-Козино чути «впап'хах», у Мазайла — «упопихах».

Баронова-Козино

— Ну от! Прекрасно!

Мазайло зворушено і глибокодумно:

— Господи, то єсть преблагій Господи! У такому, сказать, маленькому віршикові і така сила правільних проізношеній!

Баронова-Козино

— Запишіть їх — далі ще більше буде!

Мазайло побожно:

— Запишу собі на папері і на серці...

Сів писати, шепочучи, немов молитву:

— Замість г — к, замість к — в, б — п, о — а...

Мокій до Улі:

— Читайте далі.

Уля

— Під хорою над криницею хорювали брат з сестрицею...

Мокій

— Так.

Уля голосніш:

— Хорювали, обнімалися — слізоньками умивалися. Ходім, сестро, хо-горою...

Мокій

— Так.

Уля голосніш і вільніш:

— Скинемось травою. Ходім, сестро, ще й степами — розвіємось цвітами...

Мокій, як диригент, що почув фальшиву ноту, замахав благально руками:

— М'якше! М'якше! Цьвітами...

Уля м'яко:

— Цвітами.

Мокій

— Прекрасно.

Уля зворушено:

— Розсіємось цвітами... Будуть люди квіти рвати та нас будуть споминати... (Крізь сльози). Оце, скажуть, та травиця, що брат рідний та... (заплакала) сестриця...

Мокій

— От вам і маєш... Та чого ви, Улю? Чого?

Уля плачучи:

— Дуже жалісно. Таке маленьке і яке ж жалісне...

Мокій, сякаючись:

— Ну, заспокойтесь, Улю, заспокойтесь... Скажіть, п'ятниця...

Уля покірливо:

— П'ятниця...

Баронова-Козино до знервованого й збентеженого вкрай Мазайла:

— Ах, Боже мій! Що це таке?

Мазайло звівся, як дракон:

— Ха-ха-ха! Це по-їхньому зветься українізація!

Грякнувши щосили дверима, зачинив їх.

Уля здригнулася, скочила, зблідла:

— Ой, що це таке?

Мокій, схопивши ручку з пером в одну руку:

— Ха-ха! Зачиняють двері! Це ж русифікація!

Другою мало не зірвав — розчинив знов двері. Став.

Важко нависла передгрозова тиша.

Мазайло, ледве стримуючись, до Баронової-Козино: