Містечко Юміура полностью

Тае сказала батькові, що прийшла якась жінка; вона нібито зустрічалася з ним років тридцять тому в Юміура на острові Кюсю. Хоч-не-хоч Сьоске Кадзумі вирішив запросити гостю до вітальні.

Мало не щодня до романіста Кадзумі навідувалися непрохані гості. От і пообідньої пори цього теплого грудневого дня їх було аж троє. Кожного привело до нього щось своє, але тепер усі разом провадили розмову.

Розсунувши сьодзі, незнайомка присіла в поклоні й трохи збентежилась, побачивши гостей.

— Будь ласка, заходьте, — запросив Кадзумі.

— Я вже й не знаю, як почати… — голос жінки тремтів, — адже ми так давно бачилися… Тепер, по чоловіку, я — Мурано. А тоді, коли ми зустрічалися, моє прізвище було Таї. Ви, мабуть, пригадуєте?

Кадзумі глянув на гостю. Жінка виглядала молодо, хоч їй уже, напевне, перейшло за п’ятдесят. На білявих щоках проступав легкий рум’янець, очі були по-юному великі. Мабуть, тому, що гостя не розповніла, як воно буває з жінками літнього віку.

— А ви, Кадзумі-сан, анітрішки не змінились… — Осяяні радістю очі прикипіли до Кадзумі. Він байдуже поглядав на неї, силкуючись пригадати, хто вона. — Ви такий же, як і колись… Та ж форма підборіддя, те ж чоло, і брови, і вуха — все те саме…

Від такого докладного переліку своїх прикмет Кадзумі трохи скривився, а відчувши, що не може згадати, хто ця жінка, розгубився зовсім.

Невисока на зріст, з тонкими рисами обличчя, гостя була просто одягнена. І кімоно, і обі, і чорне хаорі — все невибагливе й трохи приношене. На пальцях невеличкої руки жодного персня. А проте й не скажеш, що гостя справляла враження жінки, обтяженої домашніми клопотами.

— Здається, років зо тридцять тому ви приїжджали в містечко Юміура? Саме тоді й побували в мене. Ви ще не забули ту зустріч?.. Увечері на свято…

— Невже?..

Зачувши, що він колись був гостем цієї жінки, Кадзумі ще наполегливіше взявся відшукувати в пам’яті згадку про той випадок. Тридцять років тому гостя, напевно, була вродливою дівчиною… Та й він був молодий, ще нежонатий, якихось двадцяти п’яти років…

— Тоді ви разом з Хіросі Кіда й Хісао Акіямою подорожували по острові Кюсю. До Юміура ви приїхали з Нагасакі на урочистий вечір, влаштований з нагоди заснування місцевої газети.

Письменники Хіросі Кіда й Хісао Акіяма — царство їм небесне! — були старші за Кадзумі років на десять. Тридцять років тому вони були в розповні свого таланту й підтримували його, двадцятип’ятирічного початківця. Справді, в ті роки вони бували в Нагасакі. Кадзумі знав про це з дорожніх нотаток і розповідей. Зрештою, про це, мабуть, багато хто знає. Та невже ці видатні письменники взяли його з собою до Нагасакі ще коли він тільки-тільки ступав на літературну стежку, дивувався Кадзумі. І коли, нічого не розуміючи, він нишпорив по закутках пам’яті, перед очима виразно постали дорогі образи його наставників, що з ними колись звела його щаслива доля. Пригадуючи, як не раз вони його підтримували, заохочували, він відчув, що душею заволоділи приємні, ніжні спогади. Його настрій, видно, відбився на обличчі, бо гостя схвильовано повела далі:

— От ви й згадали… Якраз перед вашим приїздом я обрізала волосся і зробила собі коротку зачіску. Пам’ятаєте, я сказала, що мені незвично, аж мороз проймає за вухами… Була пізня осінь. У нашому містечку почала виходити газета, і я, вирішивши стати кореспонденткою, коротко підстриглась. Пригадую — щойно ваш погляд зупинявся на моїй шиї, я здригалася, як від укола. А коли ви зайшли до моєї кімнати, я кинулась показувати вам стрічки, складені в коробці. Певно, аби довести, що кілька днів тому тими стрічками я прикрашала своє довге волосся. Ви ще дивувалися, скільки в мене тих стрічок. Мені змалечку подобалися стрічки.

Інші відвідувачі мовчали. Залагодивши свої справи ще до приходу гості, вони сиділи й розмовляли про всяку всячину, тож вважали природним, що тепер господар найбільше уваги приділив їй. Крім того, щось у поведінці жінки примусило їх замовкнути. Вони сиділи мовчки, вдаючи, ніби нічого не бачать і нічого не чують.