«Наближення. Наркотики і сп'яніння» — напрочуд оригінальний та глибокий історико-філософський і водночас автобіографічний трактат, позначений літературним хистом Ернста Юнґера, в якому письменник підсумовує свій досвід вживання різноманітних психоделічних речовин та й будь-чого, що здатне змінити звичне сприйняття реальності.У цій книжці Юнґер уперше вживає поняття «психонавт» — надалі цим терміном широко послуговуватимуться на позначення людини, яка переживає психоделічний досвід внаслідок вживання наркотичних речовин. Проте, на відміну від Олдоса Гакслі з його «Дверима сприйняття», Юнґер у своїй праці більшою мірою зосереджується на езотеричному та естетичному аспектах зміни свідомості після вживання психоделічних речовин. Цікавим є те, що упродовж свого життя Юнґер тісно спілкувався з винахідником ЛСД Альбертом Гоффманом, вони постійно листувалися, обмінюватися літературою про речовини, здатні змінювати свідомість, та особистим досвідом їхнього вживання, а також провели багато спільних подорожей за межу звичного сприйняття реальності.Юнґер описує власний досвід експериментів із різноманітними речовинами, що змінюють свідомість, такими як вино, пиво, нікотин, ефір, опій, кокаїн, марихуана, ЛСД тощо, а також розмірковує про їхнє міфологічне, історичне та культурне значення. Не оминає увагою і питання впливу цих речовин на авторів книжок, особливо представників літератури XIX століття — Шарля Бодлера, Гі де Мопассана, Томаса де Квінсі та інших.
Редактор
Відповідальний редактор
Перекладено за виданням: Ernst Jünger, Sämtliche Werke, Bd. 11, Essays V, Annäherungen. Drogen und Rausch, Klett-Cotta, Stuttgart, Zweite Auflage, 1998.
© 1970, 1974, 1978, Klett-Cotta — J. G. Cotta'sche Buchhandlung Nachfolger GmbH, gegr. 1659, Stuttgart. Ernst Jünger, Annäherungen, Sämtliche Werke (PB) Vol. 13, Klett-Cotta, Stuttgart 2015.
© Видавництво Жупанського;
P. Осадчук, переклад, примітки;
О. Баратинська, художнє оформлення, 2023.
«Мессер Лудовіко, що це ви тут понавигадували?» — приблизно так сказав кардинал Іпполіто д'Есте[1] після того, як прочитав «Несамовитого Роланда» свого підопічного Аріосто.
Цей «Несамовитий Роланд» разом із віршами Байрона належав до моїх улюблених творів; я познайомився з ним у чотирнадцять чи п'ятнадцять років, а саме в імпозантному томі формату фоліо з ілюстраціями Доре. Це був переклад Германа Курца. Менше захопив мене переклад Ґріса у двотомному виданні «Реклам», яке я постійно носив із собою. Я читав його весною 1917 року на позиції Зіґфріда[2] і привіз обидва томики додому. Мені здається, що протягом воєн я читав більше, ніж за інших часів; і таку думку я вже чув також від інших.
Читання Аріосто небезпечне, про це знав іще Сервантес. Загалом літературна освіта ставить масштаби, які в реальності годі досягнути; поле гри стає надто широким.
Скептичне запитання Іпполіто д'Есте є не лише кардиналовим, але й кардинальним питанням. Воно часто цікавило мене, також і під час роботи над цим текстом. Знову і знов я ставив собі питання, чому я роблю або робив те або те — і що про це говоритимуть інші. А ще запитував себе про відповідальність.
Навряд чи варто перейматися тим, що, як казали раніше, «епікурейські свині» залізуть у маковий або конопляний садок. Епікуреєць не схильний до надмірності — вона може тільки зіпсувати насолоду. Епікуреєць насолоджується часом і речами, а тому є скорше протилежною фігурою до людини із залежністю, яка потерпає від часу. Між епікурейців годі знайти тип «ланцюгового» курця, серед них радше поширений тип гурмана, який завершує гарне частування імпортною сигарою. Насолоду він тримає в руках і вміє її приборкувати — менше з причин дисципліни, ніж самої насолоди.
Колись старі китайці подібним чином дозволяли собі час від часу люльку з опієм — можливо, так є й досі. Здається, що після багатьох страв людина виходить не лише на терасу і в парк, а й ніби із самої клітки часу й простору, дещо розширюючи таким чином можливе. Все це дає більше, ніж їжа й напої, навіть більше, ніж вино й добра сигара; воно виводить людину далеко назовні.
Саме тому з певного віку, наприклад тоді, коли вже можна виходити на пенсію, не повинно більше бути жодних обмежень — адже для тих, хто наближається до безмежного, межі слід відсунути якомога далі. Не кожен може тут ще щось вибудовувати за прикладом старого Фауста, проте кожен має бути вільним у плануванні незмірного.
Особливо це стосується того періоду, коли
Для страдника, години якого швидко добігають кінця, притишити біль, звісно, недостатньо. У його самотньому осідку ми маємо ще раз підвести його до багатства світу.
У годину смерті доречними є не речовини наркозної дії, а радше препарати, які розширюють та загострюють свідомість. Якщо людина має принаймні підозру, що ще може бути продовження й на це є певні причини, тоді краще залишатися пильним. Звідси випливає припущення, що існують різні якості переходу.
Навіть незалежно від цього деякі люди надають перевагу своїй індивідуальній смерті, щодо якої вони не хочуть почуватися ошуканими. Для капітана є справою честі останнім залишити борт корабля.
Врешті треба подумати й про те, що не тільки біль смерті можна взяти із собою, але також і її ейфорію. Можливо тоді, коли звучать останні акорди, нас чекають важливі послання — прийоми, передачі. Маски смерті демонструють відблиски цих послань.
Півень Асклепія[5] має строкате пір'я.
