Хома Кичатиб, сотник
Галя, дочь его
Стеха, молодая ключница у Кичатого
Назар Стодоля, друг его
Гнат Карый, друг его
Хозяйка на вечерницах
Слепой кобзарь, жиди-музыканты, молодые козаки и девушки и сваты от чигиринского полковника.
Действие происходит в XVII столетии, близ Чигирина, в козацкой слободе, в ночь на рождество христово.
Вечер. Внутренность светлицьы, богато убранной коврами й бархатом. В стороне стол, покрытый дорогим ковром; кругом скамьи под бархатом, окаймленные золотом. На столе стоят фляги, кубки й разные кушанья; горят восковые свечи. Стеха убирает стол.
Стеха (отходит от стола)
Усе! здається, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Риба, м'ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнiвка, слив'янка, мед, венгерське — усе, усе. Тут i їстiвне, i випити. Коли б лишень гостi. Та що вони так довго баряться? I надоумило ж сiдоусого у таке свято, коли добрi люди тiльки колядують, сподiваться гостей, та й ще яких гостей! Старостiв од такого ж старого дурня, я. к i сам. Побачимо, що то з того буде. Не грiте залiзо не зогнеш. А якби не крився та пораявся б зо мною отак тижнiв за два до свят, то певна уже була б рiч; а то схаменувся на самiсiнький свят-вечiр та й ластиться: «I сяка й така, i добра, i розумна ти, Стехо: поможи! Я вже тобi i се i те, i третє й десяте». Побачимо, побачимо, як попадеться нашому телятi вовка пiймати. (Помолчав.) Не сказавши нi слова дочцi, за кого i як хоче вiддати, думає, що наша сестра-коза: поженеш, куди схочеш. Е, нi! стривай лишень, голубчику. «Ублагай її», каже. Та i що таки той поганий хорунжий? А полковник хоч старий — нехай йому добре сниться-так же пан!.. Оце б то вона й стямилася! Iншому дзус, а я-так вiзьмусь. Дiвцi дiвку недовго збить з пантелику, а ще таку, як моя панночка — i-i! Та вже ж, як кажуть, пiймав не пiймав, а погнаться можна. Тодi, як теє то, вже ж i погуляю!.. А вона поплаче, посумує, а далi й нiчогiсiнько. Та й Назар таки не раз спасибi скаже.
(Из бокових дверей вьiходит Галя.)
Стеха
А що? як прибрано?.. Тим-бо й ба!
Галя
Що це ти, Стехо, робиш? Хiба у нас сьогоднi гостi, чи що?
Стеха
Та ще й якi гостi, якби ви знали!
Галя
Якi ж там гостi i вiдкiля?
Стеха
Угадайте.
Галя
Чи не з Чигирина?.. Так?..
Стеха
Iз Чигирина, та хто такий?
Галя
Якi-небудь старшини?
Стеха
То-то бо й є, що не старшини, i…
Галя
Та хто ж такий? Може… та нi! сьогоднi не такий день А менi батюшка учора i говорив щось таке.
Стеха
Говорив, та не договорив. А я знаю, — тiльки не скажу.
Галя (обнимая Стеху)
Стехо, голубочко, ластiвко моя! скажи, не муч мене.
Стеха
А що дасте? Скажу…
Галя
Ще сережки, або перстень, або що хочеш подарую, тiльки скажи.
Стеха
Нiчого не треба; дайте тiльки свiй байбарак надiти сьогоднi на вечорницi.
Галя
Добре, надiвай, та так, щоб батюшка часом не побачив.
Стеха
Оце ще! Хiба ж я справдi дурна? Слухайте ж. (Вполголоса.) Сьогоднi прийдуть старости.
Галя (в восторге)
Вiд Назара! вiд Назара!
Стеха
Та там вже побачите, вiд кого.
Галя
Хiба ж не вiд Назара, Стехо? Що ж оце мене i справдi лякаєш?
Стеха
Я вас не лякаю, я тiльки так кажу.
Галя
Нi, ти щось знаєш, та не хочеш сказати.
Стеха (лукаво)
Я нiчого не знаю. Де менi, ключницi, вiдати про панськi дiла?
Галя
Ти смiєшся з мене! Я заплачу, їй-богу, заплачу i батюшцi скажу.
Стеха
Що ж ви скажете?
Галя
Що ти мене перелякала… Теперечки не дам байбарака. А що, поживилась?
Стеха
Оце, якi-бо ви боязкiї Вже i повiрили!
Галя
Ну, що ж? Вiд Назара?
Стеха
Та вiд кого ж бiльш? Вже пак не вiд старого Молочая, нашого полковника.
Галя
Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я зараз iз хати втiкаю. Менi навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тiльки у його, паскудного, i мови, що про наливку та про вареники.
Стеха
А хiба ж се й не добре?
Галя
Звiсно! Козаку, та ще й полковнику! Ось мiй На-зар, мiй чорнобривий, усе про вiйну та про походи, про Наливайка, Остряницю та про сине море, про татар та про турецьку землю. Страшно, страшно, а хороше, так що слухала б не наслухалась його, та все дивилась би в його карi очi. Мало дня, мало ночi.
Стеха
Наслухаєтесь, ще й налюбуєтесь. Опiсля, може, i обридне.
Галя
О, крий боже! До самої смертi, поки вмру, все дивилась би та слухала його. Скажи менi, Стехо, чи ти любила коли, чи обнiмала коли козацький стан високий, що… дрижать руки, млiє серце? А коли цiлуєш… що тодi? Як се, мабуть, любо! Як се весело!
(В восторге поет й пляшет.).
Стеха
Гарно, гарно! А од кого це вивчились?
Галя
Та од тебе ж. Хiба ти забула, як на улицi, на тiй недiлi, танцювала? Тодi ще батюшки не було дома… Згадала?
Стеха
Коли се? Оце ще видумали!
(Стучатся в дверь.)
Галя (торопливо)
