— Уважно дивися мені в очі, — сказала я подрузі, — я ледь утримуюся, щоб їх не закотити. Час покаже, яка ти міцна.
Северин усіх запросив до столу. Діану поважно провів за руку та всадив на трон, який робив із крісла, подушок і пледів власноруч останню добу.
Під ялинкою майоріли різнокольорові подарунки, які чекали свого часу. Шевченки сиділи в обіймах одне одного. Віктор, тримав руку на животі Діани, Пархоменки роздивлялися гірлянду з фотографій, Влада, Морквинка, Арфа та Люда юркотіли на дивані за столом, розглядаючи свої новорічні вбрання.
Дівчата справді мали вигляд на славу. Влада прийшла в новій білій обтислій сукні. Сказала, що в ній є великий недолік: видно живіт після щільної вечері. Але, оскільки ми всі свої, планів наїстися до відпаду вона не міняла. Арфа сиділа як ялинка в сукні із зелено-бірюзових паєток і глибоким вирізом на спині. Люда була в червоній короткій елегантній сукні. Морквинка ж убралася в білу шовкову блузку з комірцем, усипаним блискучими камінчикам, та широкі чорні брюки. Дівчата виглядали дуже ефектно, але в той же час занадто розслаблено як для такого вбрання. Хто сидів у позі лотоса, трохи згорбивши спину, хтось підтягнув одну ногу під сідниці, бо так зручніше, хтось закрутив мотузочками ноги під столом. Я тішилася нашому святу, запаху їжі та Діанчиному чоловічому сміху.
— Всі на місці. Улю, ось твій меджик і почався. Ми змогли зібратися о 21:05.
Метушня припинилася, як тільки Северин постукав виделкою об келих.
— Друзі! Нам неймовірно пощастило провести разом 2017 рік. Пограли у вісім мафій, з’їли з тридцять пончиків на Світязі, покаталися на банані в Одесі, покупалися в океані в Португалії. І це все супроводжувалося сміхом і сильною підтримкою. Я хочу подя…
Чоловіка перебив дзвінок у двері. Ми перезирнулися з ним. Потім перевели погляд на Владу. Вона одразу перелякано випалила:
— Це не я. З моєї сторони вже всі прийшли.
Я перерахувала пальцем усіх гостей. Всі на місці. Можливо, сусіди або помилилися чиїсь гості поверхом. Таке буває.
У двері знову подзвонили.
Я пішла відчиняти, поки Северин закінчував свою промову.
Нашу оселю від дзвінка розділяв довгий коридор, який об’єднував три квартири на поверсі. Тож я взула чоловікові капці 43 розміру, щоб швидше повернутись до столу. Не хотілося гаяти часу, щоб подивитися у дверне вічко. Голосно прокрутила замок і швидко відчинила важкі двері.
— Добрий вечір. Ви Уля, хазяйка 25-ї квартири? — запитав вродливий брюнет.
— Так, — розгублено відповіла.
— Я — Назар. Зустрічатиму сьогодні Новий рік із вами.
Я вирішила, якщо не ворушитимуся, то, можливо, знайдеться бодай якесь словосполучення, щоб відповісти незнайомцю.
— А це ось смаколики від мене. Я не зміг готувати, бо кілька годин тому зійшов із літака, але привіз дещо цікаве з Німеччини. Тримайте, — простягнув важкий пакет хлопчина.
— Заходьте, Назаре, — все, на що спромігся мій зніяковілий мозок.
Поки Северин продовжував згадувати перемоги та невдачі року, що минав, я повісила в гардеробну пуховик гостя. Він зняв білі кросівки, які пасували до його святкового вбрання — чорних вузьких джинсів і білої сорочки.
Ми тихенько зайшли на кухню, де регіт від жартів мого коханого ніяк не вщухав. Я показала рукою на молодого чоловіка та феєрично оголосила:
— Знайомтесь, це — Назар. Він зустрічатиме 2018 рік із нами.
Глибоку зніяковілу тишу перебив Пархоменко:
— Братане, ти прийшов! Яка несподіванка! Як добре, що ти все ж не посоромився, — плескаючи друга по спині та затискаючи його в міцних обіймах, вигукував Сашко.
— Я вагався, але не хотілося провести святкову ніч самому в квартирі. Маму лишили в лікарні ще на два дні, тому я наважився до вас приїхати, — зніяковіло сказав незнайомець.
Хлопець чотири роки тому виїхав працювати до Німеччини та набагато рідше став бачитися з найкращим другом дитинства Пархоменком, а тепер приїхав на кілька днів із Берліна, щоб провідати маму, а вона ще й із запаленням легенів потрапила в лікарню.
Северин побіг до сусідів по табуретку. А я тим часом знайомила новенького з друзями. Почала із парної сторони, де розміщалися сім’ї, а коли перейшла до частини вільних і незалежних, не змогла втримати посмішки. Дівчата вже сиділи, немов на прийомі в королеви Єлизавети, з рівними спинами. Кожна поглядала на нежонатика, як на потенційну здобич.
Назара втисли між Сашком і Шевченком, саме навпроти нашої клумби з дівчат.
Перед другим тостом, який готувалась сказати, я нахилилася до вуха Северина і прошепотіла:
— Саме зараз і почнеться справжнісінький екшн. Я відчуваю, що в повітрі коїться щось незвичне.
— Та ясно, що незвичне. Чотири левиці побачили антилопу. Зараз почнеться меджик махач за здобич.
Я не хотіла повторюватися після емоційної промови чоловіка щодо подій, які ми разом прожили у 2017 році. Тому почала мріяти про нові досягнення у 2018. Набажала примножуватися не лише за рахунок Шевченок, дивлячись у бік панянок.
— І головне — вірте в чудеса. Помічайте їх, адже доля підкидає нам сюрпризи не лише 31 грудня. З прийдешнім, друзі!