Д з в о н а р и х а. Пiду вже я: i пiзно, та й молодята нехай собi поговорять! (Вголос). Дмитре, синку! Проведи вже мене до хати: нагулялася.
Д м и т р о. Зараз, мамо!
Пiшли.
Катря сама.
К а т р я. Боже мiй! У якi тенета я вплуталась — i думок не зберу. Чого ти радiло, дурне серце? Не бути сьому, не допустять пани! I Михайла уже третiй день немає; то було й вечора не пропустить, а на цiм тижнi тiльки раз ускочив на час, та й на досi… Може, не вiльно… Тiльки як же менi нудно без тебе, як нудно! А тут ще Дмитро! Пристає з словом, що я йому перше дала… любить… а я… Ну, що йому казати? Водити парубка, та ще такого, — грiх! Правду сказати? Та чи язик же у мене повернеться? До матерi ще дiйде… хоч би од цього хранив господь!
С т е п а н и д а (за ворiтьми). На! З'їж!
К а т р я (здригнувшись). Хто це? Степанида?
Степанида i Катря.
С т е п а н и д а (ввiходить п'яненька). Що ж, що я була панською полюбовницею? Не по своїй волi, дрантя, чуєш? Не по своїй волi!.. А ти — по своїй, повiє!.. Дiвуєш? I я навчуся по сьомiй дитинi так дiвувати! Чия б казала, а твоя б мовчала! Яка я п'яниця? Випила, ну — випила на свої, а не на краденi, злодюго, чуєш?
К а т р я. Тiтко, кого це ви так лаєте?
С т е п а н и д а. А ту шелихвiстку бiсову, покоївку панину, Аннушку. Вродила мама, що не прийме й яма! Розпустить плахiття, бендерська чума, та й зачiпа! Я тебе зачеплю! Я тебе як вiзьму на зуби, то ти й носа до нашого кутка не покажеш!
К а т р я. Охота вам, тiтко.
С т е п а н и д а. Така, серце, охота, що як нема з ким полаятись, то й їсти не буду. Оце я її, шльондру, аж до самiсiнького двору проводжала; шпетила вже, шпетила на всю губу! Почухаються i батько її, i дядько, i тiтка, i дядина! Е! Мене не чiпай: я й сама зачеплю! Уже так налаялась, так налаялась всмак, що аж на серцi полегшало; зайшла до шинку та й випила…
К а т р я. Та бачу, бачу.
С т е п а н и д а. Що ж, Катре? На свої, на заробленi…
К а т р я. Та й на свої не гаразд пити.
С т е п а н и д а. Розкажи своєму батьковi, голубко моя… Тiльки тепер i мого! (Спiва й пританцьовує).
К а т р я. Та вже ж, хвалити бога, недiлi дiждались, начастувалися..
С т е п а н и д а. О?! Уже?! Моя перепiлочко! (Приспiвує).
А в перепiлки та головка болить;
Тут була, тут, перепiлочка,
Тут була, тут, сизопiрочкаї!
Я тебе дуже, Катрусю, люблю… така ти в мене хороша… дай поцiлую… от шкода тiльки, що горiлки не п'єш!
К а т р я. Недоставало!
С т е п а н и д а. Дай поцiлую… а та, панська помийниця, каже, що я Катрю з паничем звела… похваляється покрити…
К а т р я. Що ви кажете?
С т е п а н и д а. Похваляйся, похваляйся, повiє! Думаєш, що так на твоїх панiв i поласились?.. А, нехай вони тобi виздихають!.. Та в нас i кращi є!!
К а т р я. Господи! За що вона обносить мене?
С т е п а н и д а (недочува). Та у нас така парочка! Ось ми спаруємо… i мати казала, що весiлля швидко… Ух, коли б швидче! От уджигну вже та брязну пiдкiвками!.. (Пританцьовує).
К а т р я (недочува, стоїть мов кам'яна). Обносять… наступає вже…
С т е п а н и д а (весело). Коли не хочеш, то я й сама пiду. Трай-на-на-на! Трай-на-на-на!! Трай-на!! (Iде за ворота, хитається; трохи не впала).
(Iде, спiваючи).
Катря сама.
К а т р я (ламаючи руки). Ну, дiвко! Надiвувалася? Наступає вже кара людська, невпросима, невмолима… От i заховалась! Не приспало, моє кохання, ти лиха: пiдкралося воно, та аж серце, мов на ножi, кипить! Михайло! Голубе мiй! Скруто моя! За тебе менi i страждати не тяжко… все оддала, то що менi люде? От матiр тiльки… Ох, i не знаю, що з мамою буде, як дiйде… а неминуче дiйде: вже коли Степанида на губу взяла, — все село знатиме! (Зложивши руки, стоїть замислена).
Катря i Дмитро.
Д м и т р о (пiдходить тихо; Катря не чує). Катре!
К а т р я (здригнувшись). Га? Що? Як ти мене злякав.
Д м и т р о. Коли ж сватiв присилати до матерi?
К а т р я (сплеснула руками). Уже? Ой лелечко! Насядуть же тепер! Невже й ти на мене?
Д м и т р о. Як на тебе? Хiба ж ти не подала менi слова?
К а т р я. Ох, нудьго моя! Коли ти любиш мене хоч капелиночку, то пошануй: бачиш, яка я? Менi не шлюб у головi… замiж я не пiду.
Д м и т р о. Що з тобою? Скажи менi щиро!
