А н н а П е т р i в н а (веселiше). Хорошо, хорошо! Зто ты отлично придумал: именно только Петербург нас спасет!
Тi ж i Харлампiй.
Х а р л а м п i й. Миколай Степанович Бєлохвостов зволили приїхать.
I в а н А н д р i й о в и ч. Слава богу: от хто нам поможе укоськати Михайла.
А н н а П е т р i в н а. Как я рада! Соusin такой умница; он наверно подействует… даже голова отошла. (До Харлампiя). Ступай, проси барина в мою гостиную.
Харлампiй пiшов.
I в а н А н д р i й о в и ч. Тiльки ж я вас прошу, пожалуста, не лопотiть язиком багато, бо спортите дiло.
А н н а П е т р i в н а. Ах, мой создатель, да говори сам; лишь бы только поскорее выехать из этого болота! Я пойду гардеробом распорядиться…
Х а р л а м п i й (знову ввiходить). Зволили пiти.
Анна Петрiвна i Iван Андрiйович виходять.
Харлампiй i Пашка.
П а ш к а (ввiходить хутко, збентежена). Харлампiє Григоровичу!
Х а р л а м п i й. Га? А тобi що?
П а ш к а. Не бачили панича Михайла Йвановича? Може, в горницях?
Х а р л а м п i й. А тобi нащо?
П а ш к а. Пильно треба.
Х а р л а м п i й. Нащо, кажу? Глуха!
П а ш к а. Щоб зараз iшли! Нагло треба!
Х а р л а м п i й. Куди?
П а ш к а. Вони знають!
Х а р л а м п i й. Що це ви, шелихвiстки, собi в моду взяли? Так i преться, каторжна! Я тобi дам панича!!
П а ш к а. Чого ж ви лаєтесь?
Х а р л а м п i й. Брись менi зараз!
Пашка тiка.
Розпустились, бач, до чого? Так прямо i кличе, — без сорому казка! Тьпху! (Iде).
Михайло сам.
М и х а й л о (виходить з садка, замислений, читаючи свiй лист). Треба, треба уже це покiнчити! Пишу до дядька, щоб приїхав сюди менi раду дати… або я до його; тiльки спробую ще раз перебалакати з батьком та й поїду. Так оце й Катрi скажу. Далi тягти — уже несила! Не знаю вже, чи й є з цього провалля стежка? Батькiв кинути, розплюватись — безчоловiчно: вигодували ж, випестили! Та й куди без них удатись! Легко сказать тiльки — порви! Але й Катрю кинути на поталу, на горе — теж безчоловiчно, подло! Що ж його чинити?(Шарпа руками волосся). Та вимiркуй же, хоч що-небудь, мозку безсилий, ледачий!! О, будь ти проклята та година, що завела мене у кохання! Як здавалось, що тому раєвi кiнця не буде, а от тобi й кiнець, та ще який гидкий, пекучий!.. Павло правий був, ох правий; болiзно щемить у моєму серцi його гiрке слово: "Не вистачить у тебе сили на боротьбу, а на гiрше що — вистачить!" Так, вистачило! Павло уже два мiсяцi й не пише, розплювався… i всi плюнуть… чесне товариство одвернеться… навiть святi думки i замiри, що освiтили мою душу новою вiрою, стануть передо мною грiзними суддями… i я сам розплююсь з собою! {Безсило опуска голову й руки).
Михайло i Бєлохвостов.
Б є л о х в о с т о в. Где ж он?
I в а н А н д р i й о в и ч (з-за дверей). Вiрно, в саду. Ти ж, гляди, прикинься, нiби од Олександра. (Зачиня дверi).
Б є л о х в о с т о в. Понимаю, понимаю, дядюшка! Разыграем в первом сорте. Ба! Да он здесь! (До Михайла). Здравствуй, Миша! О чем зто призадумался?
М и х а й л о. Здрастуй! (Сходе на рундук i обнiмається).
Б є л о х в о с т о в. Что ты, в самом деле, похудел? Болен?
М и х а й л о. Нi, так собi.
Б є л о х в о с т о в. На тебе лица нет. Что за причина? Мне тебя жаль, Миша.
М и х а й л о. Спасибi.
Б є л о х в о с т о в. Ведь я тебя люблю; не веришь?
М и х а й л о. Чому нi? Вiрю.
Б є л о х в о с т о в. Послушай, у тебя на душе завелось какое-то горе. Поделись со мною; ведь мы товарищи, des garcons?* (*Хлопцi (франц.).
М и х а й л о. Так, значить, при сiй вiрнiй оказiї, вийми душу та й поклади!
Б є л о х в о с т о в. Бог з тобою, коли не нуждаешься.
М и х а й л о. Та в чiм же?
Б є л о х в о с т о в. Так не в чем?
М и х а й л о. Авжеж.
Б є л о х в о с т о в. Vous mentez, mon cher cousin*. (*Ви брешете, мiй любий кузене (франц.).)
М и х а й л о. С'еst trop rude!* (*Це занадто! (Франц.).)
Б є л о х в о с т о в. Раrdon!* (*Вибач (франц.).) Послушай, чего же ты скрываешь? Ведь я должен быть твоим соnfident*. (*Вiрником (франц.).)
М и х а й л о. Яким соnfident?
Б є л о х в о с т о в. Да ведь пойми ты, голова, что я все знаю и послан к тебе тайным послом! Аs tu compis* (*Ти зрозумiв? (Франц.).).
М и х а й л о. Вiд кого послан?
Б є л о х в о с т о в. От дяди, Александра Андреевича.
М и х а й л о (збентежено). Слухай! Ти не брешеш? Говори правду!
Б є л о х в о с т о в. Чтобы тебя заверить, я сообщу и по какому вопросу приехал (озираeться): устроить твой брак с КатреюI
М и х а й л о. Тсс! Бога ради! Невже ти за мене руку тягнеш?
Б є л о х в о с т о в. За кого ж ты меня принимал? Неужели ты думаешь, что если мы с тобою тогда поспорили, так ты мне и не дорог? Ошибаешься! Убеждений твоих я могу и не понимать, а сердечные дела — понимаю: с'еst une musique a bruler le cerveau…* (*рiд такої музики памороки заб'є (франц.).).
М и х а й л о (кидається i обнiма). Спасибi тобi щире; ти для мене, як зiрка, блиснув серед темряви.
Б є л о х в о с т о в. Слушай, друг мой Миша! Брось ты зтот натянутый диалект, да поговорим по душе: ведь дело серьезное!.
М и х а й л о. Ну, ну!
