Цей епізод потішив його, але й налякав: очевидно, він стомлений не тільки фізично, але психічно; два роки канікул не можуть тривати безконечно.
Канікули без операційного стола були водночас і канікулами без Терези: шість днів на тиждень вони майже не бачились і лише в неділю бували разом. Та хоча вони жадали одне одного, щоразу немов долали довгий шлях до зближення, майже як тоді, коли він повернувся до неї з Цюріха. Любощі давали їм насолоду, але аж ніяк не втіху. Вона вже більше не кричала, а у хвилини оргазму на її обличчі, здавалося, відображався біль і якась дивна відчуженість. Лише вві сні щоночі їх поєднувала ніжність. Вони трималися за руки, і вона забувала про безодню (безодню денного світла), котра їх розділяла. Але цих ночей було недостатньо, щоб він міг захистити її, бути надійною охороною. Коли він дивився на неї вранці, у нього від страху стискалося серце: вигляд у неї був кепський, нездоровий.
Якось у неділю вона попросила його поїхати на машині кудись за Прагу. Вони доїхали до курортного містечка, вулиці якого були перейменовані на російський лад, і зустріли там колишнього Томашевого пацієнта. Ця зустріч вивела його з рівноваги. Раптом знову хтось заговорив з ним як із лікарем, і він відчув, як з далини до нього повертається його колишнє життя зі своєю приємною розміреністю — обстеження хворих, їхні довірливі погляди, яких він, здавалося, й не помічав, а проте, вони тішили його, і тепер йому їх бракувало. Потім вони їхали машиною додому, і Томаш думав про те, що їхнє повернення з Цюріха до Праги було фатальною помилкою. Він удавано пильно втупився в шосе, щоб не бачити Терези. Він відчув до неї злість. Її присутність поруч із ним видалася йому нестерпною випадковістю. Чому вона тут біля нього? Хто поклав її в кошик і пустив за водою? І чому пустив саме на берег його постелі? І чому саме її, а не якусь іншу жінку?
За всю дорогу жоден із них і слова не вимовив.
Повернувшись додому, вони мовчки повечеряли. Мовчання зависло поміж ними як нещастя. З кожною хвилиною воно ставало все важчим. Щоб позбутися його, вони швидко пішли спати. Але серед ночі він розбудив її — вона плакала.
— Мене поховали. Вже давно. Ти ходив до мене кожної неділі,— розповідала вона йому. — Ти завжди стукав у могилу, і я виходила звідти. Очі в мене були повні землі.
Ти казав: «Адже ти так нічого не бачиш» — і обчищав землю мені з очей. А я тобі казала: «Я однаково не бачу. Адже замість очей у мене дірки». А потім якогось дня ти поїхав надовго, і я знала, що ти з якоюсь чужою жінкою. Минали тижні, а ти не приходив. Я боялась тебе пропустити і тому зовсім не спала. Нарешті ти знову постукав у могилу, але я була така знесилена тим місяцем безсонних ночей, що довго не могла вийти до тебе. Коли ж мені це нарешті вдалось, я помітила в твоїх очах розчарування. Ти сказав, що в мене поганий вигляд. Я відчувала, що я страшенно не подобаюся тобі, що в мене позападали щоки, і рухи мої надмірно різкі.
Я вибачилася перед тобою: «Не сердься, я ж увесь цей час не спала».
І ти сказав нещирим, заспокійливим голосом: «От бачиш. Тобі треба відпочити. Добре було б тобі взяти на місяць відпустку».
А я чудово розуміла, що ти маєш на увазі під тією відпусткою! Я знала, що цілий місяць ти не захочеш мене бачити, тому що будеш з якоюсь іншою жінкою. Ти пішов, а я спустилася вниз у могилу, знаючи, що знову не спатиму цілий місяць, щоб не пропустити тебе, і коли ти через місяць прийдеш, я стану ще бридкішою, аніж сьогодні, а ти розчаруєшся в мені ще більше.
Він ніколи не чув нічого боліснішого за цю розповідь. Він стискав Терезу в своїх обіймах, відчуваючи, як тремтить її тіло, і думав, що йому несила терпіти свою любов.
Нехай би навіть земна куля здригалася від вибухів бомб, нехай би його батьківщину плюндрували щодень нові чужинці, а всіх мешканців сусідньої вулиці потягли на страту,— все це йому легше було б перенести, аніж зважитися на таке зізнання. Смуток єдиного Терезиного сну він не міг перенести.
Він занурювався в глибини сну, про який вона йому розповіла. Уявляв собі, як він гладить її по обличчю і непомітно, щоб вона не помітила цього, вибирав з очниць землю. Потім він чув, як вона говорить йому неймовірно болісні слова: «Я однаково не бачу. Замість очей у мене дірки».
Серце в нього стискалося так, що, здавалось, от-от розірветься.
Тереза знову спала, але він заснути не міг. Він уявляв собі її смерть. Вона мертва, і їй сняться жахливі сни; та оскільки вона мертва, він не може її розбудити. Так, це смерть: Тереза спить, їй сняться жахливі сни, і він не може її розбудити.
