— Що ви тут робите? — вереснув він. — Ви підслуховуєте нас? Чи, може, хочете нас обікрасти?
У мене язик прилип до піднебіння.
— Відпочиваю, — пробелькотів я.
— Як це відпочиваєте? Тут?
— Я плавав. Але велика хвиля, і я знесилів, І вхопився за яхту, щоб відпочити. Зараз попливу до берега.
З палуби вихилилась і Едіта.
— Добрий день, — привіталась вона. — Будь ласка, може, вийдете до нас на палубу? Мабуть, ви змерзли? Вип’єте чогось гарячого?
Вона була дуже мила. А це викликало підозру в Бороданя.
— Звідки ти знаєш цього добродія? — гостро спитав він.
Вона не встигла пояснити, як втрутився Вацек.
— Чи не про цього типа розповідав нам Чорний Франек? Зажди-но, як його прозивають? Самоходик чи щось таке…
Біла дама й далі була дуже мила. Вона простягла до мене руку й знову запропонувала:
— Може, ви все-таки зайдете до нас на гарячий чай або на сигаретку?
Я випустив з рук вікно кабіни, ногами відштовхнувся від корпусу.
— Хай іншим разом! — гукнув я.
Щосили вимахуючи руками, я плив до берега, а вони стояли на палубі й підозріливе дивилися на мене.
На мисі Судака сиділа Марта й тримала в руках мій бінокль.
— Спіймалися, — сказала вона мстиво. — Дуже негарно підслуховувати.
Повіяв вітер, і я аж затрусився від холоду. Цокотячи зубами, схопив одяг і заліз у кущі. Коли повернувся на берег, усе ще тремтів, а дівчина дивилась на мене майже з задоволенням.
— У вас буде нежить, — сказала вона. А потім сердито тупнула ногою. — Ви послали мене по рибу, а самі…
— Що «самі»? — прикинувся я здивованим. — Хіба вже мені заборонено купатися в озері? І хіба я посилав вас по рибу?
Вона похитала головою.
— Ви купалися? На такому холодному вітрі? Мені відразу здалося щось не так, коли ви не пішли зі мною по рибу. Я вернулася з півдороги і дивлюсь, а ви вже коло яхти. Поглянула в бінокль і побачила, як ви причаїлись під бортом. Ну, вже і обличчя були в Краватика й Бороданя, коли вони вас помітили. То про що ж вони розмовляли? — спитала вона серйозно.
Не було сенсу гратися з нею в «куцу бабу».
— Чорний Франек ще не приніс їм карти. Вони починають нервуватися.
Марта на мить замислилась.
— Та карта справді дуже потрібна вам?
— Може, і я хочу стати князем спінінгу?..
— Я покажу вам місця, де найкраще ловиться щука, короп, плітка, краснопір, вугор. Чи й після цього вас цікавитиме карта Вацека Краватика?
— На жаль, так.
— Ви не скажете мені, чому?
— Ні.
— Мені перехотілося рибалити. Повертаймося, — сказала вона ображено.
Я слухняно сів у човен. Дівчина не обізвалася до мене й словом, поки ми пливли на той берег. Навіть коли я вистрибнув поблизу свого намету, вона не сказала, чи ще колись відвідає мене. Тільки махнула рукою на прощання.
Однак у мене було передчуття, що ми ще не раз зустрінемося і, мабуть, за цікавих обставин.
Бронка повернулась аж увечері. Вона була дуже голодна і здавалася стривоженою, хоч намагалась приховати це від мене. Я не набридав їй запитаннями і поклав мовчки чекати, поки вона сама схоче про все мені розповісти.
Вітер стих, озеро поволі заспокоювалось. Але вечірнє повітря було холодне. Щоб не змерзнути, я мусив натягти грубого светра. Подумав, що й дівчині, певно, холодно, і дав їй свою шкіряну куртку.
Замість подякувати, вона глузливо сказала:
— І де ж та ваша чудова пригода?
Спершу я хотів був пустити повз вуха цю її відверту зачіпку.
Однак відповів:
— Мені здається, що тобі сьогодні не бракувало пригод.
Я ліг на ковдрі поблизу намету й дивився на озеро.
Того вечора у моїх сусідів був радісний настрій. Уперше пан Анатоль із паном Казиком привезли чимало риби. Насмажили на вечерю і тепер усі четверо сиділи перед своїми наметами і розмовляли. Точніше, пан Анатоль виголошував промову про рибальство.
Не розумію цієї пристрасті. Крім того, я не вважаю спортивною ситуацію, коли з одного боку зручно стоїть на березі тепло вдягнений, у довгих гумових чоботях літній чоловік, а його «суперником» є пліточка, маленька весела рибка, що гасає в озері. Мені більше до душі інші заняття. Правда, за них нікому не дають медалей, не порівнюють рекордів, нікого не оголошують ні князем, ні королем, ні навіть лицарем. А може, слід було б відновити інститут мандрівних лицарів, щоб вони під час відпусток мандрували по країні, допомагаючи слабшим і борючись зі злом?
Мої роздуми перебили Телль із Яструбом. Вони причалили байдаркою до берега тоді, коли Бронка скінчила їсти обід, який я залишив для неї у казанку.
Яструб перший вистрибнув на землю і, похитуючись на своїх цибатих ногах, відразу підійшов до дівчини.