— Ти переконався, що як ватажок ватаги ти їй не сподобався, — сказав я повагом. — Ти привернув її увагу, але тільки так, що вона вирішила прогнати тебе з озера. Вір мені чи не вір, але сподобатися їй ти міг би лише одним. Якби раптом став цілком іншою людиною. Це напевно збудило б у неї цікавість до тебе. Подумай, на той рік вона приїде сюди знову. І кого зустріне? Чорного Франека, в майбутньому видатного рибалку, а нині учня з цього ремесла. Може, матимеш свого вітрильника. Адже, мешкаючи і працюючи тут, ти, мабуть, зробив би собі такий вітрильник? А колись, може, збудуєш дім над озером і станеш справжнім рибалкою. Вона теж повернеться сюди після навчання…
Це були мрії вголос. Може, несвідомо я висловлював свою власну тугу за тим, щоб оселитися над мазурським озером, жити тут, працювати?
Чорний Франек мовчав. Я відчув, що мої слова запали йому глибоко в душу. Та, мабуть, він був з тих хлопців, що соромляться піддаватися мріям. Це здається їм не гідним мужчини. Але справжній мужчина повинен уміти мріяти. Звичайно, не обмежуватись лише мріями, а перетворювати їх у дійсність.
Ми розсталися мовчки, без жодного слова. Він пішов до намету, а я ліг в машині. Був уже день, але його світло не заважало моєму міцному сну.
І, мабуть, ми спали б до півдня, якби не Бронка. Вона й не здогадувалась про наші нічні пригоди. Встала о восьмій, скупалася в озері й, лежачи на сонці, чекала, поки ми прокинемось. Нарешті, схотіла їсти, заходилася готувати сніданок і, роздратована тим, що ми так довго спимо, вирішила збудити нас. Ми прокинулись невиспані, в поганому настрої, який минув тільки після сніданку.
Я розповів Бронці про нічні пригоди і, звичайно, мусив вислухати докори, що ми не взяли її з собою.
— А ти знаєш, Бронко, ким виявився Капітан Немо? Ніколи не відгадаєш, — похитав головою Чорний Франек.
— Ох, Немо, — зітхнула Бронка. — Хотіла б я ще колись побачити його.
— Вона закохана в нього, — зареготався Чорний Франек.
Бронка образилась. А надто, що і я підсміювався з неї.
І через цю дрібницю ледве не зчинилася сварка, але ми почули гуркіт мотора, й на озері з’явився човен, у якому пливла до нас Марта.
— Про вовка помовка… — почав був я.
І прикусив язика, тому що Бронка, невдоволено скривившись, сказала:
— Чого вона сюди пливе? Не люблю я цієї дівчини. Вона підбурювала проти мене пана Томаша. І вважає, що зі мною не варто навіть розмовляти.
Чорний Франек поклав на плече Бронці руку й мовив:
— Не мороч собі голови Капітаном Немо. Оце він сам і пливе.
Бронка заніміла.
— Вона? — вимовила врешті.
— Вона, — кивнув він головою.
А тим часом Капітан Немо підплив човном до піщаного мису і вимкнув мотор.
— Вітаю вас! — гукнула весело Марта. — Ну, що ми сьогодні робимо? Будемо ловити рибу?
— Мені, мабуть, треба попливти в гарцерський табір… — сказав я нерішуче. — Там рибальська карта…
Я поглянув на безхмарне небо, на майже смарагдове озерне плесо, на бліду від сонця зелень очерету. І мені стало трохи шкода так марнувати чудову годину. Чи не краще все-таки провести цей гарячий полудень з вудкою в руці?
— А як з украденим човном? — спитав я Марту.
— Уже повідомила лісничого. Він прийде по нього до мого батька.
З-за очерету виплив човен з лицарями спінінгу. Вони ще не допливли до мису Судака, а вже лунав глузливий голос пана Анатоля:
— Ви сюди переселилися? Ви пройда. Ближче до рибки? Ближче до судаків, еге ж?
Вони причалили до мису. Пан Анатоль відразу попрямував до Марти і наставив на неї вказівний палець.
— На що сьогодні ловимо? — спитав він грізно.
Марта чемно вклонилась і поважно відповіла:
— Сьогодні ловимо на фокус-покус.
Пан Анатоль закліпав очима. Та, мабуть, вирішив, що цього разу не дасть себе обдурити. Перед цим вона теж казала, що ловитиме «на заклинання», і спіймала великого окуня. Тому пан Анатоль лише покивав головою і самовпевнено мовив:
— Знаю, що ви думаєте. Фокус-покус? Я чув про щось таке. Беруть шматочок червоного пластика і вмочають у риб’ячу кров, а потім чіпляють на гачок як живу принаду.
— А «на пупа» ви вже ловили?
— Що? — обурився пан Анатоль. — Ви глузуєте із старшого?
Марта зневажливо глянула на нього.
— Це добре, що ви не ловили «на пупа», бо то заборонений метод.
Пан Анатоль звернувся до мене:
— Ви не реагуєте, коли молодь так поводиться? Це образа.
— Ви не маєте уявлення про рибальство, — сухо зауважила Марта. — Кожний рибалка знає: ловити «на пупа» означає, що гачок з принадою і волосінню прив’язують до шматочка білого полістиролу й вільно пускають на воду. Але це заборонено, — підкреслила вона. — Так ловлять браконьєри, а не спортсмени.
І дівчина, різко повернувшись, пішла до свого човна, а за нею побіг, заточуючись од сміху, Чорний Франек. Марта почала виймати з човна вудлища, по одному кожному з нас. У цю мить я аж здригнувся. Бо вперше почув голос пана Казика, який завжди ховався в тіні свого приятеля, що цілком придушив його. Пан Казик промовив тихенько й несміливо:
— Нема чого ображатись, Анатолю. Я теж чув про метод «на пупа».