Звістка схвилювала Блада. Гілдой був по-дружньому прихильний до лікаря, відколи той оселився в цих краях. Бладу щиро хотілося зробити що-небудь на подяку за добре ставлення до нього, і його дуже засмутило, що ця нагода трапилася за таких сумних обставин, адже Пітер добре знав, що нерозважний молодий лорд був палким прихильником герцога Монмута.
— Я поїду, але спочатку дайте мені змогу одягнутись і захопити деякі речі, що можуть там знадобитися.
— Ми марнуємо час!
— Заспокойтеся, не змарнуємо ні хвилини. Кажу вам ще раз: тихіше їдеш — далі будеш. Заходьте… сідайте… — і він розчинив перед юнаком двері вітальні.
Молодий Піт нетерплячим рухом руки відхилив запрошення:
— Я чекаю тут. Ради бога, поспішайте!
Блад пішов, щоб одягнутися і взяти сумку з інструментами.
Дізнатись про характер поранення лорда Гілдоя можна буде і пізніше, коли вони вирушать у дорогу. Натягаючи чоботи, Блад давав розпорядження місіс Барлоу; вказівки ці стосувалися й обіду, який однак йому не судилося з’їсти.
Коли, нарешті, лікар вийшов (місіс Барлоу квоктала позад нього, як справжня квочка), він застав молодого Піта в оточенні наполоханих, напіводягнених городян — переважно жінок, — які прибігли, щоб довідатися, чим скінчився бій. Неважко було догадатися, яку новину приніс їм Піт, бо ранкове повітря одразу сповнилося гірким плачем і голосінням.
Побачивши одягненого лікаря, з сумкою для інструментів під пахвою, посланець пробився крізь настирливу юрбу, струсив утому і вирвався з рук своїх заплаканих тіток, які в розпачі чіплялися за нього. Схопивши коня за вуздечку, він скочив у сідло.
— Їдьмо, сер! — вигукнув він. — Сідайте позад мене!
Блад без зайвих слів сів, і Піт пришпорив коня. Натовп розступився. Пітер Блад, сидячи на крупі коня і тримаючись за пояс свого супутника, почав свою одіссею. Як виявилось потім, Піт, у якому Блад вбачав лише посланця пораненого заколотника, був насправді посланцем самої долі.
Садиба Оглторп розкинулась на правому березі річки десь за милю на південь від Бріджуотера. Серед барвистої зелені стояв сірий присадкуватий будинок у стилі епохи Тюдорів, нижню частину його густо обвивав плющ. Під’їжджаючи через запашні сади до маєтку, який, здавалося, безтурботно дрімав на березі Паррета, що іскрився в промінні ранкового сонця, Блад ніяк не вірив, що він у країні, охопленій кровопролитною боротьбою.
Та на околицях Бріджуотера вони зустріли на мосту авангард стомлених, змучених утікачів з поля бою. Серед них було багато поранених. Напружуючи останні сили, охоплені смертельним жахом, ці люди поспішали до міста, марно сподіваючись, що там знайдуть і захисток і притулок, їх очі, сповнені втоми і страху, жалібно дивились на Блада і його супутника; кілька хриплих голосів застерегли Піта, що погоня вже близько. Але той, не звертаючи уваги на застереження, безстрашно мчав курним шляхом, на якому кількість бідолашних втікачів з-під Седжмура дедалі збільшувалась. Незабаром вершники звернули з битого шляху на стежку, що перетинала росяні луки. Навіть тут вони зустрічали окремі групи цих кинутих напризволяще бідолах, що розбіглися в усі боки. Пробираючись крізь високі трави, втікачі перелякано озиралися, чекаючи кожну мить, що ось-ось з’являться червоні камзоли королівських драгунів.
Але Піт і його супутник, просуваючись на південь, уже наближалися до штабу квартири Февершема, і незабаром зникли з очей усі сліди недавнього бою. Вершники проїжджали повз мирні фруктові сади, дерева яких обважніли під вагою дозріваючих плодів — надходив час виготовлення сидру.
Нарешті вони зійшли з коня на вимощене плитами подвір’я, де їх зустрів засмучений і схвильований власник садиби Бейнс.
У просторій кімнаті з кам’яною підлогою лікар побачив лорда Гілдоя — високого, чорнявого молодого чоловіка з масивним підборіддям і крупним носом. Лорд лежав на плетеній кушетці біля великого, завішеного серпанком вікна. Щоки його були землисто-сірого відтінку, очі заплющені, а з посинілих губів з кожним подихом злітав ледве чутний стогін. Пораненого доглядала дружина Бейнс а та її гарненька дочка.
Блад постояв якусь мить, мовчки розглядаючи свого пацієнта. Йому було щиро жаль, що цей аристократ з таким майбутнім рискував усім, можливо навіть життям, заради честолюбства нікчемного авантюриста. Потім лікар опустився на коліна перед пораненим, розірвав камзол та білизну, щоб оглянути рану лорда, і наказав принести воду, полотно та все інше для перев’язки.
Коли через півгодини до садиби вдерлися драгуни, він ще возився з пораненим і зовсім не звертав уваги на стук підків та грубі вигуки солдатів. Його взагалі нелегко було вивести з рівноваги, а зараз він до того ж цілком поринув у свою роботу. Але лорд, який щойно опритомнів, занепокоївся, а Джеремі Піт, зовнішній вигляд якого свідчив про участь в бою, спритно сховався в шафі для одягу. Бейнс теж помітно хвилювався. Його дружина і дочка тремтіли від страху, і Бладу довелося їх усіх заспокоювати.
