На екрані було добре видно житловий відсік, де ми перебували. Він здавався таким маленьким проти всього корабля! По сусідству з ним містився відсік, у якому були маніпулятори, необхідні нам під час висадок. Далі – відсік, де ми утримували тварин: курей, овець, корів тощо. Перед тим, як на тривалий час мала висісти на нову планету людина, треба було перевірити, чи нормально акліматизуються на ній земні тварини. Адже крім штучної атмосфери – створити її на новій планеті не складало особливих труднощів – було ще безліч різних факторів, котрі впливали на людський організм… Потім ішли один за одним відсіки найрізноманітнішого призначення. І вже по всьому – серце корабля, його іонні двигуни…
– Час іти на зміну Стафо, – позирнувши на годинник, сказав я і підвівся.
Якщо відверто, я міг би посидіти тут іще хвилин двадцять. Та не хотілося лишатись наодинці з Марійкою. Це було якесь двоїсте почуття. З одного боку мені так кортіло побути з нею ще хоч трошки. Все на світі я б, здається, віддав, аби провести з Марійкою ці кілька хвилин, пожартувати, погомоніти з нею. Проте я не лишився. Мені здалося, що Марійці це неприємно. Розмовляючи зі мною, вона весь час начебто відверталася. А в мене химерна вдача. Хай як людина мені подобається, та коли вона виказала до мене неприязнь, я свідомо уникаю її.
– Скажіть Стафо: я тут, – попрохала Марійка.
В коридорі, що вів у штурманський відсік, мене мало не збив із ніг захеканий Сегеді, наш другий пілот.
– Даруйте, поспішаю! – крикнув він.
– Бачу. А що скоїлось?
– Біжу до капітана. Надзвичайне відкриття!
– Ну? – я спробував утримати Сегеді за рукав, але куди там,
– Потім, потім, – відмахнувся він і зник за поворотом коридора.
Я заступив Стафо і знічев’я став гортати дорожній журнал. Коли раптом спалахнув екран. Тричі пролунав сигнал «Слухайте всі!» І по тому я почув дивовижну звістку: метеорний потік, зустрінутий «Грегором», пульсував, він ніби дихав. Інтенсивність його то зростала, то спадала майже до нуля, і все це відбувалося з чіткою періодичністю.
– Кожному членові екіпажу зайняти своє місце! – віддав розпорядження Петро Брагін.
І ніби на підтвердження тривожних капітанових слів, пролунав застережливий удар гонга. Це означало, що явище пульсації метеорного потоку для головного мозку «Грегора»,– новина. Корабель стикався з ним уперше. Його навдивовижу багата пам’ять не могла пригадати нічого подібного. А тим часом вона зберігала бодай чи не весь космічний досвід людини. Найважливіші наслідки кожної експедиції нотувалися в Інституті інформації, і потім відповідну клітину пам’яті вміщували в електричний мозок ракети, що стартувала з Землі. Число цих клітин щороку неабияк зростало. І в польотах – подеколи вони тривали десятиліття – астронавти вивчали досвід чужих експедицій.
У такий спосіб можна було уявити собі, що бачили, про що мріяли тисячі й тисячі людей, котрі борознили різні закутки безмежного Всесвіту.
І де-небудь, за тисячі парсеків од Землі, астронавти, заздалегідь хвилюючись, входили в сферокіно. Вони втрачали спокій однаково: і молоді, яким цей політ був за первину, і бувальці, старі «вовки космосу», котрих Координаційна рада увінчала лаврами. Те, про що їм розповідала мініатюрна клітина – скарбниця відомостей про чиїсь польоти, завжди видавалось новим і несподіваним.
Одначе дійсність, з якою вони стикалися повсякчас, була куди цікавіша, аніж найфантастичніші оповіді про минуле.
Все це блискавично майнуло у мене, коли я почув гонг. Замість прямої лінії, що свідчила – інтенсивність метеорного потоку незмінна,– переді мною на блакитному екрані зміїлася тепер синусоїда. Інтенсивність метеорів періодично змінювалась і найбільше дивувала своїм чітким ритмом.
Ну й чому тут дивуватися? – можливо, запитає в мене який-небудь юний землянин, ще незнайомий із космічними польотами. Чому така пульсація має загрожувати кораблеві? Адже сумарна інтенсивність потоку лишилася незмінна, вона почала тільки пульсувати. Все одно немовби на морі замість мертвого штилю з’явилися легкі брижі. Але це ще зовсім не буря! То чого ж боятися?
У нас, космонавтів, існує правило: невідоме – значить небезпечне. Адже не раз бувало, що з першого погляду дрібна обставина перетворювалась на фатальну небезпеку, і велетенський лайнер гинув у безмежних просторах космосу. Окрім того, ми одлетіли надто далеко від Землі та інших цивілізованих планет і тепер розраховували тільки на власні сили. Найдрібніша похибка чи безпечність могли коштувати дуже дорого. Згадайте самовпевненого генерала, що колись у давнину змусив своїх солдат крокувати через міст у ногу. Сталась катастрофа – міст обвалився. А тим часом накажи генерал іти не в ногу, і все було б гаразд. Що ж сталося? Просто генерал не мав уявлення про резонанс…
