Ще до того, як Вища Координаційна рада призначила мене на «Грегор», котрий вирушав до сузір’я Близнят, я часто думав: а чи є планета в дивовижній системі Кастора? Що, коли картини, описані нашими предками, не фантазія, а реальність?
До свого записного біоблокнота я ретельно занотовував нові й нові дані про світ із шести сонць. Відомостей не бракувало: газети, журнали, радіо, телебачення Сонячної системи постійно приділяли незвичайному світові свою увагу…
Дивно – «Грегор» майже досяг мети. Навіть не віриться. Навмання натискую на клеми біоблокнота, і тихий голос, найоідніший мені голос тієї, якої вже нема на світі, неквапом промовляє:
«…Рух шести сонць Кастора відбувається з максимальною узгодженістю, чим нагадує чудово відрегульований годинниковий механізм. Ми маємо по суті три парні зірки, і кожне з таких парних сонць обертається довкола загального центра мас, тобто довкола однієї і тієї ж точки… Карлики, як їм і належить, найспритніші. (На цім місці я зримо уявляю собі легку усмішку тієї, що колись на Марсі начитала мені текст). Вони умудряються здійснити повний оберт усього за дев’ятнадцять годин. Дещо солідніше поводяться старші брати. Кастор В описує повне коло протягом трьох земних діб. Двійники Кастора А ще вайлуватіші: аби зробити повний оберт, їм потрібно дев’ять днів. Так живе дивовижна родина із шести сонць. Інших таких сімей, мабуть, нема в усьому Всесвіті. Принаймні людині вони невідомі…»
Ара, як і я, захоплювалась астрономією. Вона марила далеким світом, що його осяває аж шість сонць. Пам’ятаю, якось під час відпочинку на моїй батьківщині, біля Середземного моря, ми з Арою намислили спорудити на міському пляжі модель загадкового світу. Довідавшись про наш намір, друзі стали допомагати нам.
Передусім я підрахував на портативному калькуляторі, в якій пропорції треба зменшити розміри, аби модель помістилася на прибережній ділянці. Діставши потрібні цифри, ми взялися до роботи.
Середній діаметр двох найбільших сонць – пари Кастор А – було взято за один сантиметр. За ці два сонця правили уральські самоцвіти. Спеціально опромінені, вони горіли в пітьмі білим гарячим світлом. Відстань між ними, відповідно до астрономічних даних, становила всього п’ять сантиметрів – на те вони, власне, і близнята! Працювали ми неквапом, ретельно дотримуючись розмірів. Кожен самоцвіт було покладено на крихітний самохідний візок. Візок повзав по заданій траєкторії з заданою швидкістю, що її можна було регулювати по радіо.
По тому настала черга другої пари зірок – Кастора В. Ці два сонця, за які правили такі самі самоцвіти, тільки дещо менших розмірів, ми помістили на віддалі півсотні метрів од першої пари.
Третя пара сонць – два червоних карлики, Кастор С – завдала нам чималих клопотів. Йдеться не про їхнє виготовлення: за тьмяні пурпурові сонця ми взяли два опромінені рубіни, з горошину кожен. Та коли постало питання, куди ж помістити цю пару сонць, з’ясувалося, що вона має бути віддалена від чотирьох своїх побратимів на… шістсот метрів. Так треба було, аби не зрадити масштабності. Я спробував змінити пропорції, щоб уся система могла вміститися на нашій ділянці, одначе Ара рішуче запротестувала.
– Соромся! – сказала вона. – Ти береш участь у великому акті творення. Нічого жартувати, якщо створюєш нову сонячну систему…
– Щоправда, за готовими кресленнями, – кинув хтось із товаришів.
– Тим паче! – підхопила Ара. – Творець не пасує перед труднощами.
І ось настав кінець кінцем вечір, коли все було готове. Ми й не сподівалися, що наша вигадка приверне таку увагу. Юрби народу оточили з трьох боків наш витвір. Ніхто не переступав накреслену лінію, завдовжки мало не кілометр. З четвертого боку ряхтіло лагідне море. Тільки-но почало смеркати, до берега стали причалювати яхти, баркаси, ялики. Люди не запалювали на щоглах вогнів, і на тлі призахідного неба такелажні лінії видавалися зовсім чорними.
Коли смеркло, я натис кнопку на панелі передавача, і всі шість сонць почали рухатися. Ми попрацювали недаремне. Кожне світило переміщалось по заздалегідь визначеній орбіті. Можу вас запевнити, домогтися цього було зовсім не просто. Поміркуйте самі. Кожну із трьох пар сонць-двійників треба було змусити обертатися довкола загального центра ваги. Потім два старших «подвійних брати» – Кастор А і Кастор В – повинні були рухатися довкола власного загального центра, оскільки в цих чотирьох сонцях було фактично зосереджено головну масу системи. І це ще не все! Ми повинні були врахувати збудження, що вносили в орбіти чотирьох великих братів два молодші карлики.
Змінюючи частоту внутрішнього випромінювання наших штучних сонць, можна було змінювати їхній колір.
Глядачі гаряче заплескали в долоні, коли всі шість зірок помандрували своїми орбітами. Всередині майданчика складною, плутаною дорогою рухалась уявна планета нашої новонародженої сонячної системи. Астрономічних даних, що свідчили б про планету, не було, і я напочатку протестував проти такого вільного поводження з Близнятами, та Ара, як завжди, наполягла на своєму.
