і він один лишився з товариства, бо, знаю добре, більше в цілім краї гетерій не було, нема й не буде.
А н т е й
Ти помиляєшся, ще є одна.
П р е ф е к т
Де?
А н т е й
На Парнасі. Дев'ять і оди там сходяться на оргії таємні і закриваються від ока влади густими хмарами.
М е ц е н а т
Ха-ха! Се влучно!
П р е ф е к т (змінивши свій одноманітно-недбалий тон на гризький)
Не так-то вже і влучно, Меценате,
Ті "дев'ять і один" - Феб і Камени - зовсім то не гетерія таємна, а хор панегіристів. Їм же треба амброзію та нектар заробити то й мусять панегірики співати.
А н т е й
Кому?
П р е ф е к т
Звичайно, генієві Риму.
Парнас, Олімп і всі святії гори тепер в його імперію дістались,
і тільки тим богам живеться добре, що мають гідність римських громадян або принаймні ласку Мецената всесвітнього, а той є геній Риму.
Котрі ж боги йому не покорились, ті вигнані були або й розп'яті.
А н т е й
І що ж? Вони від того повмирали?
М е ц е н а т (нишком, нахилившись до префекта)
Мій друже, вибачай, але юрбі сі жарти можуть видатись блюзнірством.
П р е ф е к т (знов здержано)
Нехай боги простять, не міг римлянин остатнє слово полишить за греком.
М е ц е н а т (голосно до Антея)
Людською мовою ми наситились.
Час обізватись мовою богів тобі, Антею.
А н т е й
Вибачай, преславний, мені не хоче муза помагати, либонь, вона сьогодні не голодна, а я без неї - мов безструнна ліра.
М е ц е н а т
Невже се друг мій відібрав їй настрій?
П р е ф е к т
За правду перепрошувать не буду, а музі, що сьогодні не голодна, слід пам'ятать, що й у богів є завтра лише тоді, коли його заслужать.
А н т е й
Не раз, хто забувається про завтра, той має вічність.
В атріумі чутно гомін.
М е ц е н а т
Що се там за гомін?
А т р і є н з і й (з порога)
Преславний пане, там якась грекиня прийшла й дозволу просить уступити, щоб тут постояти коло порогу, поки співець Антей співати буде.
М е ц е н а т
Та хто ж вона? Якого стану?
А т р і є н з і й
Каже, що єсть вона Антеєва жона.
М е ц е н а т
Що ж, хай увійде.
А т р і є н з і й виходить. На порозі з'являється Н е р і с а і вклоняється мовчки.
А н т е й
Нащо се, Нерісо?
Неріса мовчить і соромливо закривається покривалом.
Вернись додому!
М е ц е н а т
Вибачай, Антею!
Тут я господар і не дозволяю своїх гостей нікому проганяти.
Ти вільний зоставатися чи ні.
Але й твоя жона так само вільна, поки вона в гостині в Мецената.
А н т е й (до Неріси)
Ти хочеш тут лишитись?
Н е р і с а (тихо, але твердо)
Я лишуся.
П р о к у р а т о р (стиха до Мецената)
Се ти не дурно так, - вона зграбненька.
І звідки він узяв собі сю німфу?
М е ц е н а т
Такі ніжки бувають лиш в Танагрі.
Мені повір, я знаюся на тому.
(До Неріси.)
Чи ви давно по шлюбі?
Н е р і с а
Перший місяць.
М е ц е н а т (до Антея)
О, то невже тобі, Антею, треба ще й муз до помочі в медовий місяць?
Ти й так повинен би співать, як бог, коли ся грація перед тобою!
Але чого ж вона під покривалом?
А н т е й
Так звичай еллінський жінкам велить.
М е ц е н а т
Але в моїй господі звичай римський,
і він свої вимоги має. Мусиш дозволити дружині відслонитись.
Неріса, не ждучи Антеевої відповіді, одкриває обличчя і соромливо поглядає на Мецената.
Боги мої! Ви подивіться, друзі!
Се ж тая мармурова Терпсіхора, що я купив учора від Федона!
Се випадок? Ні, випадків таких не може бути!
(До Неріси)
Він різьбив із тебе?
Н е р і с а
Так, пане.
М е ц е н а т
Що ж, ти й танцювати вмієш?
Н е р і с а
Не знаю…
М е ц е н а т
Як не знаєш? Терпсіхора не знає, що вона богиня танцю?
А н т е й
Се значить, що вона не танцівниця і поза домом танцювать не вміє.
М е ц е н а т
То я прийду колись до твого дому.
А н т е й Се буде честь мені. Але не знаю, чи трапиться тобі Нерісу бачить, бо мати, жінка і сестра у мене перебувають завжди в гінекеї, а я ж тебе не смію там вітати.
М е ц е н а т
Недобрий звичай ваш!
А н т е й
Такий він здавна, - не я його, преславний, встановив.
П р о к у р а т о р
Але ти радо з нього користаєш!
М е ц е н а т
Що ж, се не диво. Заздрощі Антея я розумію. Отже й я поставив не в атріум камінну Терпсіхору, а в свій таблін, щоб не профанувалась.
А н т е й (щиро)
За се тобі я справді винен дяку!
М е ц е н а т
Так докажи ж нам ділом тую вдячність, а власне, співом.
(До раба.)
Принеси, Евтіме, ту ліру, що сьогодні я купив.
Евтім приносить велику, пишно оздоблену ліру.
Антею, сяя ліра - дар всесвіту, бо роги в неї з тура пущ германських, слон африканський дав оздоби з кості, край арабійський золота прислав, а дерева - індійський ліс таємний, мозаїка прийшла з країни сінів, найкращі в світі струни італійські оправлено в британське ясне срібло.
А н т е й
Лиш еллінського в ній нема нічого?
М е ц е н а т
Вся буде грецька, як твоєю стане, бо ти її дістанеш в дар від мене, коли вподобаєш. Торкни їй струни.
А н т е й (торкає струни недбало, не беручи з рук раба. Струни озиваються тихим, але напрочуд гарним і чистим голосом. Антей здригається від подиву)
Який прекрасний, надзвичайний голос!
Дай ліру, хлопче!
(Бере до рук ліру).
Ох, яка важка!
М е ц е н а т
Ти сам її держать не потребуєш,
На те є раб, Евтіме, на коліна! ! так держи, як сей співець накаже.
Евтім стає на коліна і піддержує Антеєві ліру.
А н т е й
