Сегодня, будучи у тов. Карасева, его комиссар тов. Филоненко зачитал письмо украинских партизан к Гитлеру: «Посіпаці – скаженому собаці». Пришлось переписать это письмо. Получилось письмо следующего содержания:
«Гітлерові – посіпаці, скаженому собаці,
Кобель тебе начинав, а сука сплодила, на білий світ пустила. Отож, курвий сину (осиковий кілок тобі в спину) прописуєм, що ми живі та здорові, як ті дуби у діброві. Клонимось тобі голим задом, і просимо Вас поцілувати в ж… нас. А ми вже своїм чередом, ще й покропим – передом, щоб ти розуму набрався, щоб ти з нами не тягався.
Та ще побажаємо тобі від щирого серця – сто болю у реберця, сто чортів у твою пельку, щоб ти швидше ліг в земельку, в осиновий гроб…!
А вже ти зграю свою скликав, а вже ти руки кров'ю потирав, нахвалявся, чорним душам присвячався: «Я пошлю на схід вояків-арійців. Я розіб'ю партизан, розвію, кров'ю людською уп'юся та й повеселюся. Та пошлю я машини і танки, щоб дали ворогам прочуханки. А для більшої рації – ще підкину авіації, от тоді в тилу – буде мирно та тихо». А тебе, людожере, стикало лихо. Як води з моря не випити, як вітру в полі не спинити – так і нас, партизан … не здолати тобі нас, не розвіяти, бо ми – є месники народні, захисники благородні. І не злякають нас ні машини твої, ні танки, бо є для них партизанські приманки, самі їх готуємо – непрошених гостей частуємо.
Їдуть вони на машинах і вибухають на партизанських мінах. Всім їм отут надходить капут! Бо воїни твої – арійці не заслуговують на інші гостинці. А ще потішили нас, партизан, твої літуни. Над лісами і батальйонами – міни кожної днини. Є – великі втрати, бодай – не збрехати:
1. У нашої баби Насті – дві курки вбито зозулясті.
2. Біля дірявого моста, приблудній корові відбито хвоста.
3. Наведено жах на болотяних жаб.
Хоч вір, хоч ні, а так було – усі дні.
Кобиляча твоя голова, не розум у ній, а трава. Ти свиняче вухо, нашої ради послухай: «У першу чергу, не вір генералові авіації Кіцінгеру. Не вір ні трохи і рейхкомісарові України Коху. Надсилають вони тобі депеші, надсилають листи, щоб брехню замести. Адже, доложили, що партизан розбили. А ми на всіх вас … положили. У тебе вже й так скоро вуха лопнуть, коли б хто підслухав, які вісті йдуть с фронту і тилу – хоч відразу лягай у могилу. А поки ти живий, ми тобі пишемо, своїм листом потішимось. Всесвітній ти, телепень, дурний, як пень! Чухай тепер свої ослячі вуха та приказуй: «Коли б знаття, що таке биття!»
А вже й б'ють… так б'ють, навіть дихати не дають. Біля Курська і Орла – твоя Армія лягла. Коло Білгорода – теж застряла орда. У Сицилії кують і в Донбасі починають партизани (це ж не диво), б'ють тебе і в хвіст, і в гриву! Ми тебе потішимо, ми тобі припишемо, як зозуля уночі… та ніколи ж не бувало, щоб вночі вона кувала. Ой, не даром птиця кує – смерть тобі вона віщує. Чуєш, свиняче рило, щоб тебе громом убило. Гола тобі с…, задрипана собако, щоб тобі руки і ноги звело, щоб тобі живіт підтягло, аж до самого пупа…
Під листом цим підписали тисячу дев'ятсот сорок третього року, в липні місяці, Н-ські партизани».
Неблагоприятной для Японии становится обстановка в оккупированных ею странах Восточной и Юго-Восточной Азии. Колонизаторская политика японских захватчиков встречает ожесточенное сопротивление со стороны порабощенных народов. Национально-освободительная борьба развивается и крепнет в силу внутренних причин, а также под влиянием побед Красной Армии.
