Осина фабрика полностью

Я не знаю, що робитиму далі. Лишатися тут я не можу, але їхати кудись-інде боюсь. Утім, гадаю, усе ж доведеться переїхати. От халепа! Можливо, я й розглянув би варіант самогубства, якби не приклади деяких моїх родичів, які в будь-кого відбили б бажання їх наслідувати.

Я опускаю погляд на голову Еріка — нерухома, брудна, спляча. На обличчі спокій. Його не мучить біль.

Якийсь час я спостерігаю, як невеличкі хвилі набігають на берег. Переді мною море, водяна двоопукла лінза; вона гойдається й накочується на суходіл; я дивлюся на вкриту брижами пустелю й згадую, як колись вона була пласкою, мов соляне озеро. Десь-інде пейзаж зовсім інший; море коливається, плескоче й вирує, береться складками й перекочується під подихом освіжаючого бризу, гнане жорсткими пасатами, напинається пагорбами й урешті-решт, розбурхане штормовим вітром, здіймається білосніжними гірськими хребтами, над якими лютує завірюха.

А там, де наразі перебуваю я, там, де сидимо й лежимо ми, спимо й розглядаємося довкола цієї теплої літньої днини, сніг випаде лишень за півроку. Тільки тоді крига й холод, іній і паморозь, виття народженої в Сибіру хуртовини, що пронесеться над Скандинавією й перетне Північне море, сірі води Світового океану й мишасті небеса, рішуче привласнять усю цю місцину й тимчасово тут запанують.

Мені хочеться сміятися або плакати, або робити й те, й інше водночас, доки я сиджу й думаю про одне своє життя й три смерті. Тепер уже чотири, оскільки батькові слова вбили того, ким я був.

Утім я — це й досі я; я — та сама особа, за моїми плечима — ті самі спогади, ті самі вчинки, ті самі (незначні) досягнення й ті самі (жахливі) злочини.

Навіщо? Як я міг усе це накоїти?

Можливо, справа в тому, що я вважав, нібито мене позбавили всього дійсно важливого в цьому світі, сенсу буття й засобів для продовження нашого існування як виду, — та ще й до того, як я встиг усвідомити їхню цінність. Можливо, я вбивав, щоб помститися, ревно стягуючи — у єдиний доступний мені спосіб — данину з тих, хто опинявся в межах моєї досяжності; з моїх однолітків, які інакше б виросли й стали тим єдиним, чим я стати не міг: дорослими.

Позбавлений, так би мовити, одного бажання, я виробив у собі інше; щоб зализати власну рану, я обрубував їхні життя, у такий спосіб відплачуючи у своїй озлобленій невинності за власне вихолощення, яке на той час хоч і не міг цілком усвідомити, проте якимось чином — можливо, з огляду на ставлення свого оточення, — сприймав як несправедливу й непоправну втрату. Не маючи сенсу жити й позбавлений можливості продовження роду, я доклав усіх зусиль, щоб досягти успіху в жорстокій протилежній царині, і так відкрив для себе заперечення й відмову від розмноження, на яке могли претендувати лиш інші. Схоже, я вирішив, що якщо вже мені ніколи не стати чоловіком, то я — позбавлений ознак мужності — перевершу в ній усіх довкола; отак я й став убивцею, утіливши в мініатюрі образ безжального героїчного солдата, до якого в усіх читаних мною книжках і бачених фільмах люди ставилися з трепетною повагою. Я вирішив, що знайду або ж власноруч виготовлю зброю, а моїми жертвами стануть ті, хто ще не так давно з’явився на світ завдяки тому єдиному акту, на який я був неспроможний; моя рівня, оскільки, попри володіння всім необхідним потенціалом, вони тепер так само не матимуть змоги здійснити вищезгаданий акт, як і я. От вам і пенісна заздрість!

А тепер виявляється, що все це не мало жодного сенсу. У мене не було жодних підстав для помсти, була лише брехня, ошуканство, яке необхідно було викрити, омана, яку я мав розгледіти, попри її всеосяжність, але натомість просто цього не хотів. Я був гордий; унікальний євнух; лютий, проте благородний привид, що ширяв власними володіннями, скалічений вояка, скинутий принц…

Але тепер я зрозумів, що весь цей час був просто дурнем.

Вірячи у свою жахливу травму, у свою буквальну відрізаність від суходолу, що належав решті людства, я, схоже, надто серйозно ставився до життя загалом і з цієї ж причини надто легковажно — до життя інших. Убивства правили мені за зачаття; за секс. Фабрика була моєю спробою створити модель життя, вона замінила собою ті стосунки, які в інакшому вигляді викликали в мене відразу.

Що ж, досягти успіху в смерті завжди було простіше.