Останній письменник полностью

й серцем, сповненим любові до студента... Вона робила це для нього, хоч він і гас у її очах. Спочатку

вона займалася сексом зі старими, а потім няньчила студента, не відходячи від лікарняного ліжка.

Так! Його лікарняного ліжка! Він сам захворів на вірілопутроз. І перебіг хвороби був виключно

злоякісним. Він гнив не лише внизу, а й гнив мозок. Він постарів і ніс маячню. Шкіра пластами злазила

з лоба. Одного разу в стані марення, коли його охопила сильна лихоманка, він на мить прийшов до

тями. Він розповів Роксані, де зберігає жахливі відеозаписи, якими шантажував її, і дозволив їй їх

забрати. Довго при цьому плакав, серце мало не розривалося в грудях. Роксана знищила ці

відеоролики, перервала контакти з хворими старими... А потім підійшла до ліжка коханого і

стиснула долонею йому горлянку...".

Гонг ударив двічі.

Скриптор знав, чого зараз очікують люди. Що Роксана виконає акт помсти. Але якби він дав їм те, що вони хотіли зараз, ніякого саспенсу не було б.

"Вона відірвала пальці від його шиї та від горлянки, яка вже лущилася, — сказав він. – А

потім обійняла його всім тілом. Він відчув її тремтіння та її тепло. "Поки ти живий, я даруватиму

тобі радість теплом свого тіла".

Він подивився на публіку.

"Ця радість тривала кілька тижнів, — тихо промовив він. – А потім студент помер, і через рік до нього приєдналася Роксана. Її розтин транслювали багато провідних університетів. Це був перший зареєстрований випадок вірілопутрозу у жінки. Його назвали "роксанозом"..."..

Скриптор замовк. Це був кінець солонаррації.

– Дякую за увагу, — промовив його втомлений голос.

Оплески пролунали, але не так гучно, як хотілося б і оповідачу, і його менеджеру.

Серед овацій пролунали свистки, спочатку поодинокі й погано чутні, але незабаром голосніші й гучніші за загальний шум. Найгучніше свистів підліток у першому ряду, підстрижений на військовий манер. Він засунув пальці між губи, мабуть, збільшені ботоксом, і якомога сильніше різко і пронизливо свистів.

Раптом він вискочив до краю сцени.

– І де тут був саспенс?! – вигукнув він. – Те, що повія перетворилася на мученицю? До дупи такий саспенс! До дупи! Ти хотів зробити з ганчірки святу? І це мало бути оригінальним?!

Біля сцени хлопець тряс кулаками та стрибав. Дрібні частинки слини падали на підлогу.

Одна крапелька впала на носок черевика Скриптора. Хоча промовець не був надто охайною людиною, він відчув, ніби слина забруднила його обличчя. Його рум’яні щоки зробилися багровими. Він підбіг до краю сцени і вдарив хлопця ногою по голові. Тому вдалося відсунутися, і удар ногою розрізав повітря. Скриптор ледь не впав зі сцени.

– Що ти знаєш про мученицьку смерть, сволота розбещена! – скрикнув він, задихаючись від люті. – Іди геть звідси, а то розчавлю твої накачані губки! Я з них сік вичавлю, підор!

А потім в залі зробилося тихо. Ці слова чули всі, на щастя, ніхто не записував, тому що всі смартфони лежали в камері зберігання на вході в зал. За мову ворожнечі Скриптора могли відправити у виправну колонію на "чотири по чотири" – так називали покарання за незначні словесні злочини. Воно відбувалося в одному з колишніх торгових центрів, де засуджений протягом чотирьох годин на день і протягом чотирьох тижнів мав слухати бесіди та лекції про толерантність.

Він полегшено зітхнув. Нічого не було зафіксовано, тому ніяке покарання його не спіткає. Відповідно до правил у справах про наклеп, Технофеміда не виносила вироків у ситуаціях "слово проти слова", навіть у конкретних випадках: "одне слово проти сотні слів". Тому численні голоси людей, які свідчили про те, що він образив хлопця, рахувалися як лише як один голос – його власний – що заперечував наклепові.

Проте він розумів, що його не омине інше покарання. Онлайн-наступ людей, обурених мовою ворожнечі.

І розрив співпраці з Віташеком.