– На ньому була сукня, — відповів письменник. – І він удавав з себе дівчину. Неприродно високим жіночим голосом він вибачився переді мною за свою поведінку. Його ставлення було, мабуть, артистичним перформансом. Безумовно, це було висміюванням моїх висловлювань про мужність. Про мужність, про випробування світу… – Скриптор зі свистом випустив дим. – Це маленьке лайно мене дратувало, зізнаюся. На другому уроці він знову вів дурні дискусії, закочував очі, хитав стегнами. Але я не міг його викинути тільки тому, що він вдає з себе дівчину. Я можу скільки завгодно говорити про чоловічі достоїнства, але я не можу дискримінувати того, хто приймає тему занять, навіть якщо стиль його одягу різко контрастує з цією темою.
Мені спало на думку, що сам Скриптор впадає в суперечливість, і що його лицемірство легко викрити під його поверхневими тирадами. Однією з чоловічих чеснот, на думку педагога, є "мужність, або випробування світу". Хіба Хіларі не виявив сміливості, стаючи до конфронтації зі своїм учителем перед класом? У всілякому разі, менше про це, не буду нападати на письменника. Я не маю права цього робити. Чи не впадаю і я в лицемірство?
- Гаразд. Ви кажете, що Хіларі вступав у дурні дискусії, тобто, щось піддавав сумніву, з чимось не погоджувався, так? І що ж це було? Ваші зауваження? Ваші вказівки? Не дивуйтеся, що я постійно запитую про цього хлопця. З мого досвіду відомо, що іноді дуже далекі нитки можуть несподівано поєднуватися. Як в хорошому романі. Не можна виключати, що саме він панові докучав.
Скриптор подивився на мене з абсолютним подивом, але потім придушив його.
– Ні, він парирував не мої зауваження, а зауваження одного зі своїх колег, мерзенної істоти, до речі...
Мені не сподобався ні агресивний тон, ні зверхнє оцінювання учня.
– Чому мерзенної? Так ви оцінили його так вже після першого чи другого уроку?
– Тому що після першого уроку він запропонував доносити на колег, що я, звісно, гнівно відкинув. Потім він благав мене нікому про це не розповідати. Я хотів його відразу вигнати з класу, але подумав, що колись він може стати в нагоді. Тому я дав йому останній шанс. – Настала недовга тиша. – Ну, цей хлопець, цей інформатор, на другому уроці представив план свого оповідання, – продовжував вчитель, – головним героєм якого був плагіатор. Тоді молодий Петрі накинувся на свого однокласника, все ще цим фальшивим, високим жіночим голосом. Він кричав, що проблема плагіату в наш час не є актуальною і нікого не хвилює. Зрештою, кожна людина, яка створює текст, використовує інший текст і може змінювати його як завгодно. Кожен текст, стверджував Хіларі, є загальною власністю. І тоді… І тоді…
Він замовк і повільно розчавлював недопалок, висипаючи попіл на стіл.
– І що далі? – не витримав я. – Що тоді?
– Я відчув неприємний укол в пальці… Дуже неприємний. Наче хто шпильку мені під ніготь встромив. Ці вібрації походили від смарт-персня, який дав мені Йонаш. Вони були болючими. Одна за одною… Хтось надсилав мені погані сенсорні емотикони. Це міг бути мій син. – Він подивився на мене. – Хіларі продовжував дискутувати зі своїм однокласником, а мене мучили неприємні якби укуси і сумні думки про Йонаша. Не пам'ятаю, чим та їхня дискусія закінчилася. Це був невдалий урок, пане комісаре... — У його голосі прозвучав жаль. - На щастя, до кінця уроку було вже недалеко, — продовжив він. – Повернувшись додому, я подзвонив Йонашеві. Не він мене мучив. Він сказав мені, що ці емотикони, які я відчував так боляче, були синхронізовані з повідомленнями, які заполонили мою папку "Вхідні повідомлення". Чи потрібно додавати, якою мовою вони були написані?
Я похитав головою. Йому не треба було нічого додавати.
– На санскриті – письменник все ж таки зробив це. – З мене досить. І тоді я зв’язався з паном. І ви погодилися взятися за це завдання. Ось і все, комісаре.
Я сьорбнув чаю. Волів би пити воду з-під крана, але не хотів дратувати письменника своїм вишуканим смаком.
– Є одна річ, яка мене все ще нуртує мене, — сказав я, але Скриптор перебив мене.
– Нуртувати — це насправді претензійний вислів, — пирхнув він. – Краще сказати: "мені щось не дає спокою", "щось мене турбує".
Я з розумінням сприйняв це зауваження. Кожна мить — це гарний час для навчання, а правильний словниковий запас — суть креативного письменництва.
– Тоді мене щось турбує, — сказав я, дотримуючись почутої пропозиції. – Чому найняли саме мене? Адже завдяки такому прекрасному інтернет-знавцю, як ваш син... Він може сам отримати будь-яку інформацію про трагічно загиблих неологомахів. Для цього нікому не потрібно нікуди фізично подорожувати. Їхати до Кракова, в Сахару чи ще кудись...
– Пан помиляється, туди треба поїхати.
Письменник глянув на мене без приязні, але через секунду його погляд пом’якшився. Кількома реченнями він пояснив мені, що Йонаш страждає на психосуїцидію, і якщо він вийде з квартири, чого не робив чотири роки, то лише для того, щоб пройти лікування у відомій львівській клініці професора Чурчука.