Це непоказне, але самовпевнене містечко мало назву Грас. І ось уже кілька десятиріч воно було безперечною столицею виробництва й торгівлі ароматичними речовинами, парфюмерними товарами, туалетним милом та олією різних сортів. Джузеппе Бальдіні завжди вимовляв цю назву з мрійливим захопленням. Це, мовляв, Рим запахів, земля обітована всіх парфюмерів, і хто не пройшов тутешньої школи, той не має права зватися майстром.
Гренуй дивився на Грас дуже тверезим поглядом. Він не шукав обітованої землі, і його серце не забилося дужче, коли він побачив оце гніздо, приліплене на косогорі. Гренуй прийшов сюди, бо знав, що тут краще, ніж деінде, зможе опанувати майстерність виробництва пахощів. А майстерність йому була потрібна для досягнення власної мети. Діставши з кишені пляшечку зі своїми парфумами, він ощадливо напахався й рушив далі. За півтори години, ополудні, Гренуй був у Грасі. Він пообідав у заїжджому дворі на площі Оз Ер — горішній околиці міста. Площу перетинав струмок, у якому чинбарі мили шкури, щоб потім розстелити їх для просушування. Тут стояв такий жахливий сморід, що деякі мешканці втрачали апетит. Тільки не Гренуй. Він добре знав цей запах, з ним почувався навіть упевненіше. У всіх містах він шукав спочатку квартал чинбарів. Виходячи згодом із такого смердючого середовища в інші квартали міста, він вже не почував себе чужим.
Увесь пообідній час Гренуй тинявся містом. Воно було неймовірно брудне через безліч струмків, що текли в занедбаних рівчаках та канавах, підмиваючи вулиці та провулки й заливаючи їх мулом. У деяких кварталах будинки стояли так щільно, що місця для проходу залишалося з лікоть, і городяни, чвакаючи в багнюці, мусили притискуватись одне до одного, щоб розминутися. Навіть на майданах і найширших вулицях проїхати возом було непросто.
Однак, при всьому брудові, при всій метушні й тісняві, місто клекотало підприємливістю. Гренуй нарахував не менше семи миловарень, добрий десяток парфюмерень та рукавичниць, безліч менших майстерень, де виготовляли дистиляти, помади та спеції, а також сім оптових крамниць, що торгували ароматичними виробами.
Тут і справді були купці, які володіли солідними конторами, хоч розпізнати це серед будинків часто було неможливо: фасади мали з вулиці скромний обивательський вигляд. Проте все, що зберігалося в коморах та величезних погребах, — діжки з олією, штабелі духмяного лавандового мила, балони з квітковою есенцією, винами, спиртом, рулони запашної шкіри, мішки, скрині, яшики з прянощами, — крізь найтовстіші мури Гренуй відчував нюхом усе до найменших дрібниць, — це було багатство, яким не володіли навіть князі. А коли він принюхувався старанніше, то виявляв, що за чолами цих невибагливих міщанських будинків часом ховалися справді розкішні помешкання. Навколо маленьких акуратних садків, у яких росли олеандри та пальми, а серед клумб хлюпотіли фонтанчики, здіймались вікнами на південь розкішні флігелі, а в них — залиті сонячним світлом, оббиті шовковими шпалерами спальні на верхніх поверхах, пишні, оздоблені екзотичним деревом салони та їдальні внизу або й просто на терасах, де й справді, як розповідав Бальдіні, їли золотими ложками, виделками й ножами із фарфорових тарілок. Добродії, що жили за цими скромними кулісами фасадів, пахли золотом і владою, ваговитим багатством; такого насиченого духу Гренуй досі ніде не відчував.
Під одним із таких закамуфльованих палаців він затримався надовго. Будинок стояв на початку Друа — головної вулиці, що перетинала ціле місто з заходу на схід. Тут не було нічого особливого, хіба що з фасаду будинок здавався трохи ширшим і соліднішим, ніж сусідні будинки. Перед ворітьми стояв віз з діжками, їх саме розвантажували, скочуючи на землю з допомогою широкої дошки. Поряд чекав другий такий віз. Якийсь чоловік з паперами зайшов до контори, потім вийшов з іншим чоловіком, і обидва зникли в арці воріт. Гренуй стояв з протилежного боку вулиці й спостерігав цю метушню. Те, що там відбувалося, його не цікавило, але невідома сила не давала зрушити з місця.
Він заплющив очі й зосередився на запахах, які долинали з протилежного боку вулиці. То були запахи барил з оцтом і вином, стобарвний важкий дух комір, дух багатства, що проступав крізь мури, наче золотий піт, і зрештою аромат садка, який, мабуть, був з тильного боку будинку. Було нелегко впіймати ці ніжні пахощі, бо вони лише тоненькими стрічками тяглися понад фронтоном будинку, спадаючи на вулицю. Гренуй вирізнив магнолію, гіацинти, вовче лико і рододендрон... Але там було й щось інше, щось страшенно гарне пахло в цьому садку, такий чудовий запах, якого зроду — хіба що один-єдиний раз — він не відчував... Гренуй мусив підійти ближче.
