Мене вже реально закопала така дешева оцінка мого м'яса-сала-мозку. І як можна жити з такою наволоччю, га, Аскольде?
– Якщо в тебе немає зараз мальчіків, то з'являться потім, і гак буде завжди! - трагічно шепоче Аскольд. Я, поміж тим, говорю з максимальним волюмом. - І я не можу гак, треба все це зупинити. Ти будеш вільна, я буду вільний… А то ще, чого доброго, проснемося в ліжку вчотирьох.
Я прикидаю собі такий варіант. Ні, гаки забагато буде рук і ніг. Щось кудись по-любому буде тиснути і заважати ранковому валянню. А не, скажу я вам, моє улюблене заняття.
– Я хочу бути потрібним. Таке просте примітивне бажання.
– Ти потрібний!
– Неправда. Я знаю, що таке бути потрібним. А тут ще й Віка все підігріває постійно.
– Сука. - його екса з вищипаними бровами і фарбованим під «ракавую женщіну» чорним волоссям навіть на відстані «прєкрасноє дальоко X» починає мене дратувати.
– Пише постійно, що кохає мене, що жити без мене не може, що піде зі мною на край світу…
- ВО-О-ОRING [59]! - дуже голосно позіхаю я.
– Ні, ти таки нічого не розумієш! - бідкається Аскольд. У нас із тобою якесь дуже глибинне нерозуміння. Я все заради тебе покинув, всіх залишив, всіх зрадив… - (Наша пісня гарна й нова…) - я, як ідіот, мріяв зустріти побою цей йобаний Новий Рік, а ти тепер звалюєш у Берлін!
Упс, забула сказати, що власне ця оказія і стала причиною всього цього нашого нічного душу із гівна. Майнес, мій любий друг і колишній хлопець, збирався приїхати до Києва на третій тур виборів, аби відсвяткувати з українцями їх очікувану перемогу (в ній він не сумнівався). Відтак мене запрошувалося до Берліну, коли вже там вийде. Якийсь гівняний Новий Рік для мене взагалі не свято - мені реально пофіг, коли там їхати, 28-го чи 1-го з Києва, такі дрібниці геть не принципові. Для Аскольда все по-іншому. То чого мені не сказати про це?! Ні, натомість ми кажемо:
– ОК, давай я 28-го поїду туди, - (мається на увазі райський острів, де живе його «свята». Втім, там іще живе інша, абсолютно фантастична істота - його син. Новий Рік - то взагалі дитяче свято. Поїхати до сина видається мені правильним. Вони з Аскольдом творили дуже кумедний дует, особливо коли малому робили таку ж зачіску, як і таткові. Проте татко ще й сам не виріс, і хотів дитяче свято відсвяткувати по повній програмі…) - а ти поїдеш у свій Берлін, а потім розберемося.
Тепер він уже взагалі не хоче розбиратися і дає мені мій карт бланш, бо ж він потрібний «комусь іншому, а не мені».
– А тепер слухай сюда, - мені таки вривається терпець. - Зараз я тобі дещо розповім про потрібність. Уяви собі, що в матері є два сина. Один із них - безногий каліка. Інший -здоровий, сильний, красивий. Безсумнівно, каліці мати потрібна куди більше - він просто без неї не виживе. А тим не менше, здоровий син також лишається коло матері, любить її і дбає про неї, хоча в будь яку мить може піти геть, жити для себе і нічим не паритися. Зостається біля неї не за потребою, а за вільним бажанням. Як ти думаєш - відношення якого із синів до матері є справжнішим?
– Ой блін… - Аскольд уже збирається заперечувати, але в мене включається програма «Народна Баба-2» і я не даю йому вставити слово:
– Так і тут, любий мій. Є різниця, хто тебе любить. Жінка-Красива Тряпочка з томно при-відкритим ротиком, вищипаними бровами і типу крутим характером, яка в житті і дня не працювала, не мала на собі жодної відповідальності, окрім природної за свою дитину. Fеmmе a Ноmmе, порожня красива посудина, яку з легкістю може заповнити собою перший-ліпший егоїстичний мен, щоби потім пишатися, яка в нього файна жіночка, її можна носити, як горжетку, - для краси, а при нагоді вона кому треба і в морду дасть, і на хуй пошле (останнє - особливий предмет гордості. Жіночка любить фоткатися з пістолетами і в мокрій маєчці «хакі» на фоні чорної машини).
– Ти…
– Чекай. Уяви собі ситуацію - раптом у тебе закінчаться бабки. Тупо ВСІ бабки. Зі мною ти не здохнеш. Я завжди їх зароблю.
– Та ти мене кинеш наступного ж дня!
– Соси хуй. Я тебе не кину. В мене немає тяги буття кончєною падлюкою. Навіть якби «тебе смертельно ненавиділа, то не покинула би, поки не вилізеш із фінансової дупи.
– Я не вірю тобі…
– Добре, не вір. Але, заради цікавості, провели експеримент зі своєю святою Вікусьою. Перекрий їй фінансовий кисень. Так, не надовго, але прикинься, що по-справжньому. Побачиш, як вона заспіває.
– Ніяк не заспіває. Вона ж могла, як справжня стерва, прийти до мене, коли я їй про все розказав, і заявити: «Так, урод, давай мне квартіру, машину і бабло, іначє тєбє піздєці»
– І який же тобі піздєц?
– А такий, що скаже: інакше хуй підійдеш до дитини. Завтра ж забуде, як тебе звали!
