Сафронов Юрий Павлович
Перша зустрiч
Нiч на Землi була свiтлою. Мiсяць, немов велетенський лiхтар, заливав усе навкруги рiвним блiдим сяйвом. Полотно залiзницi розтинало навпiл густий лiс i, поблискуючи рейками, тяглося вiд обрiю аж до залiзничного мосту. Далi, по той бiк мосту, дорога побила поворот i ховалася за пагорбом.
Такої мiсячної ночi вартувати мiст було, мабуть, анiтрохи не краще, нiж темної
У непрогляднiй темнотi доводилося стежити лише за дiлянкою, освiтленою сяйвом електричних ламп. Далi однак нiчого не було видно. Мiсячної ж ночi чергувати було складнiше. Звиклi до темряви очi чiтко розрiзняли тiнi вiд дерев. Мiсяць поволi котився по небу, то заходячи за хмари, то виглядаючи з-за них, i тiнi неквапно пересувалися, створюючи на землi кожної хвилини новий вiзерунок. Здавалося, що разом з тiнями хтось таємничий i спритний поволi пробирається в тишi ночi з лiсу до залiзничного мосту...
Гвинтiвка, заряджена бойовими патронами, не гнiтила плеча. Навiть приємно було вiдчувати лiктем її приклад. Приторкання до неї створювало вiдчуття впевненостi й сили.
Вартовий зiтхнув i закрокував у зворотний бiк. Лiс стояв довкола безлюдний i загадковий, тихо шелестячи листом... Попереду по рiчцi повiльно пiдпливав до мосту буксир з двома вогнями на бортах - зеленим i червоним. Вартовий дiйшов до будки i машинально поглянув на годинника. Час тягся нудотно довго. До змiни ще цiлих сорок п'ять хвилин. З порту, розташованого внизу на рiцi, долинув глухий гудок пароплава. Вартовий прислухався. Там iшло своє звичайне життя. Там не було такої самотностi, як у людини на вартi нiчної змiни. Гудок пароплава завмер. Вартовий повернувся i поволi рушив назад. Ось так усю змiну: вперед-назад, вперед-назад, тiльки б не заснути...
Здалеку знов долинув сильний гул низького тону, який буває на заводах, коли випускають надлишок пари високого тиску. Минуло декiлька секунд, почувся короткий ляск, i гул змовк.
II
Якби вартовий змiг заглянути на десять кiлометрiв вдалину, то вiн побачив би на галявинi в густому лiсi дивний предмет, що мав форму зрiзаного конуса з опуклими днищами. Вiн непорушно лежав на боцi, великий, завбiльшки як висока сосна. Довкiл нього палахкотiло полум'я - горiли стовбури повалених дерев, поламанi сучки, сухе листя, чагарi. Полум'я пiдкрадалося знизу до молодих ялинок, перекидалося по тоненьких сухих гiллячках з однiєї на iншу, пiдiймалося вгору, i молодi ялинки спалахували враз, наче смолоскипи, потрiскуючи зеленими голками. До неба злiтали снопи iскор. На галявинi пахло хвоєю. На низьких хмарах з'явилась рожевувата пляма вiдблиск лiсової пожежi, що почалася. Десь збоку, в гущавинi темного лiсу, рiзними голосами кричали розбурканi птахи. Мурашки смiливо кидалися назустрiч полум'ю, намагаючись захистити вiд нього свої житла, й гинули, спалахуючи одна по однiй - маленькi непомiтнi герої...
I раптом з дивного предмета в усi боки з шипiнням ринули товстi бiлi струменi рiдини. Вони випаровувались у повiтрi, перемiшуючись з полум'ям, окутуючи все навколо густою голубувато-бiлою завiсою. Щiльна хмара поповзла лiсом, залазячи в кожну щiлинку, огортаючи кожен листок, пiдiймаючись вище верхiвок дерев, немов ковтаючи розбурхане полум'я.
Вiдблиск пожежi на низьких хмарах зник. Слабкий вiтер через силу гнав лiсом важку хмару. Вона пересувалася помiж стовбурiв, наче ватяна, знехотя, чiпляючись за кожне дерево, за кожен сучок, за кожну травинку. Коли хмару вiднесло вбiк, на галявi годi було помiтити бодай iскринку чи найменшу тлiючу вуглинку. Нiде не курiв димок. Пожежу було погашено майже миттю. Тiльки пара, що здiймалася де-не-де вiд обпаленої землi, та чорнi плями опiкiв на стовбурах дерев нагадували тепер про неї.
Всерединi важкого дивного предмета пролунав гул, i величезний зрiзаний конус гойднувся, пiдвiвся вертикально й повiльно злинув у повiтря над обпаленою галявиною. Його нижнє днище висiло всього за два-три метри над поверхнею землi, а верхня частина пiдносилась метрiв на п'ять над лiсом.
Не чути було ревiння заведених реактивних двигунiв. Не було вогняних струменiв, не було i гвинтiв, що крутилися б, та, незважаючи на це, величезний конус висiв над землею без усяких видимих опор. Ось вiн повiльно наблизився до високої берези. На якусь частку секунди iз нижнього днища майнув слiпуче-бiлий промiнь, черкнув по стовбуру, за одну мить навкоси перерiзав його, i велике дерево, осiвши, здригнулося i впало вниз, чiпляючись зеленою верхiвкою за гiлки найближчих дерев. Почувся глухий удар об землю i трiск сучкiв, що ламалися...
III
У примiщеннi командного пункту протипожежної оборони пролунав телефонний дзвiнок. Черговий офiцер швидко зняв трубку. Те, що вiн почув, вразило його.
- Повторiть донесення! - наказав вiн.
- У квадратi 167-В двi хвилини тому зробив посадку невiдомий лiтальний апарат.
- На якiй висотi, яким курсом, з якою швидкiстю пiдлiтав цей лiтак до квадрата 167-В?
