Піранезі живе в Будинку. І, можливо, жив завжди.День за днем він чітко й сумлінно фіксує у своїх зошитах дива Будинку: лабіринт зал, незчисленні тисячі статуй, припливи, що з гуркотом підіймаються сходами, хмари, що поволі снують горішніми залами.По вівторках і п'ятницях Піранезі бачиться зі своїм другом, Однодумцем. У інший час офірує Мертвим їжу й латаття. Але здебільшого він на самоті.На хідниках починають з'являтися послання, нашкрябані крейдою. В Будинку знайшовся новачок. Але хто це й чого він хоче? Друг він чи несе руйнацію й божевілля, як стверджує Однодумець?Доводиться шукати загублені тексти, розкривати таємниці. Світ, який Піранезі вважав знайомим, стає химерним і небезпечним.Краса Будинку безмірна; добрість його нескінченна.
УДК 821.111(73)’06-312.4
К47
Серію «Фантастичні світи» засновано 2023 року
PIRANESI
Copyright © Susanna Clarke, 2020
This book is a work of fiction. Any references to historical events, real people, or real places are used fictitiously. Other names, characters, places, and events are products of the author’s imagination, and any resemblance to actual events or places or persons living or dead is entirely coincidental.
All rights reserved, including the right to reproduce this book or portions thereof in any form whatsoever.
Кларк, Сюзанна.
K47 Піранезі: роман / Сюзанна Кларк; пер. з англ. Марія Пухлій. — Київ: ВИДАВНИЦТВО РМ, 2023. — 240 с. — (Серія «Фантастичні світи»).
ISBN 978-617-8280-75-8.
ISBN 978-617-8280-09-3 (серія).
УДК 821.111(73)’06-312.4
ISBN 978-617-8280-75-8
ISBN 978-617-8280-09-3 (серія)
ISBN 978-163-5577-80-8 (англ.)
© Пухлій М. М., пер. з англ., 2023
© ТОВ «ВИДАВНИЦТВО РМ», 2023
Присвячую Коліну[1]
ІНШІ ТВОРИ СЮЗАННИ КЛАРК
Я великий учений, маг, фахівець, який здійснює експеримент. Звичайно ж, мені потрібні живі об’єкти для цього.
Мене називають філософом, ученим або антропологом. Я ні перший, ні другий, ні третій. Я анамнезіолог[3]. Я вивчаю забуте. Я вгадую те, що цілковито зникло. Я працюю з порожнечами, з замовчаннями, з дивними прогалинами між речами. Насправді я передусім чаклун.
Коли у Третій Північній Залі зійшов Місяць, я подався до Дев’ятого Вестибюля
ЗАПИС ВІД ПЕРШОГО ДНЯ П’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ
Коли у Третій Північній Залі зійшов Місяць, я подався до Дев’ятого Вестибюля, щоб на власні очі побачити з’єднання трьох Припливів. Таке трапляється лише раз на вісім років.
Дев’ятий Вестибюль вирізняється тим, що в ньому є троє великих Сходів. Його Стіни обставлені мармуровими Статуями, незліченними сотнями Статуй, що здіймаються далеко вгору Ярус за Ярусом.
Я ліз угору Західною Стіною, доки не дістався Статуї Жінки, що несе Вулик, розташованої за п’ятнадцять метрів над Хідником. Жінка вдвічі чи втричі вища за мій зріст, а Вулик укритий мармуровими Бджолами завбільшки з мій великий палець. Одна Бджола (це завше викликає в мене легку нудоту) повзе по лівому Оку Жінки. Я втиснувся в Нішу Жінки й зачекав, доки не почув ревіння Припливів у Нижніх Залах і не відчув, як Стіни вібрують від сили того, що невдовзі мало статися.
Першим надійшов Приплив із Далеких Східних Зал. Цей Приплив піднявся Крайніми Східними Сходами без люті. Він не мав якогось характерного забарвлення, а завглибшки його Води були щонайбільше по кісточки. Він розійшовся по Хіднику сірим дзеркалом, поверхня якого скидалася на мармур через патьоки молочно-білої Піни.
Далі надійшов Приплив із Західних Зал. Цей Приплив із гуркотом піднявся Крайніми Західними Сходами й гучно ляснув по Східній Стіні так, що всі Статуї задрижали. Його Піна була біла, як старі риб’ячі кістки, а буремні глибини мали олов’яний колір. За кілька секунд його Води дійшли до Пояса Статуям Першого Ярусу.
Останнім надійшов Приплив із Північних Зал. Він промчав угору середніми Сходами й наповнив Вестибюль, вибухнувши блискучою Піною, білою, мов лід. Я змок до нитки й осліп. Коли до мене повернувся зір, Води стікали зі Статуй. Саме тоді я усвідомив, що припустився помилки, обчислюючи об’єм Другого та Третього Припливів. Височезна Хвиля Води дійшла туди, де сидів навпочіпки я. Велетенська водяна Рука потягнулася до мене, щоб зірвати зі Стіни. Я стрімко обхопив руками Ноги Жінки, що несе Вулик, і почав молитися Будинкові про захист. Води вкрили мене, і на якусь мить мене оточила дивна тиша, яку чують ті, кого накриває Море, заглушуючи власні звуки. Я гадав, що загину або ж мене віднесе до Незнаних Зал, подалі від течії й шуму Знайомих Припливів, і не розтискав рук.
А тоді це скінчилося так само раптово, як почалося. З’єднані Припливи полинули далі, до навколишніх Зал. Я почув гуркіт і тріск, із яким Припливи били по Стінах. Рівень Вод у Дев’ятому Вестибюлі стрімко знижувався. Тепер вони ледве вкривали Постаменти Статуй Першого Ярусу.
Я усвідомив, що затиснув щось у руці. Розтиснув долоню і знайшов мармуровий Палець якоїсь Далекої Статуї, принесений туди Припливами.
