— Дивися, — перебила Дзвінка. — Ми взнаємо, де конкретно він сидить. Тоді я проходжу повз нього, вихиляючи стегнами. Він іде за мною, я біжу за місто, до вас. Розумієте?
— А якщо він буде таким п’яним, шо не захоче бігти за тобою?
— Ми почнемо операцію ще завидна. Вони, можливо, вип’ють лиш по пляшці пива. Але ше не налижуться, як свині.
— Ну добре, Дзвінко, а раптом за ним піде й Сєрий? Ми ж не будемо обидвох мочити? І не скажемо йому: “Звиняй, старий, сьогодні не твій день?”
— Та, або, наприклад, вони нап’ються і ВСІ підуть за тобою? І доженуть? — Хіппі обережно скосив очі, перевіряючи мою реакцію.
— Я заризикую. Скажу, врешті-решт, що мені треба поговорити тільки з Федьком. І він клюне, це я даю ґарантію.
Раптом я нагадав собі одну цікаву річ.
— А знаєте стару буду за містом? Ту дерев’яну, шо ледве тримається?
Гладкий Хіппі наморщив чоло.
— Така, яку роблять на будові для інструментів, тільки що не обшита руберойдом? Знаю... Її мали двоє старих. Пасли корови, а там, в разі потреби, перечікували бурю.
— О’кей, тоді слухайте. Ти, — я глянув на Дзвінку, — втікаєш від Фєді. Чи йдеш із ним попід ручку. В ту халабуду. А там вже сидимо ми, з лопатами, ізолєнтою і пістолєтом системи Макарова. Ти забігаєш, він слідом за тобою. Ми зачиняємо двері, стукаємо по голові дошкою і змотуємо руки й рота. Шоби не розкричався. Всяке ж може бути... Ну, і... І всьо.
— Точно. Але нам бажано засвітитися на святі. Щоби нас побачили. Правда, Михасю?
Все-таки мені було тривожно. СИЛЬНО тривожно. Те саме читалося на обличчях моїх компаньйонів. Однак ми не відступимо.
Ми готувалися. Ретельно, немов до випускного екзамену з історії. Проробляли різні можливі повороти ситуації. Я зауважив: чим більшої уваги приділяємо дрібничкам, тим примарнішою стає мета, до якої ми так уперто прямували. Я був вдячний Богу (хе-хе!), що таке можливе, і ми не зациклились.
Ми готувалися. Що ти будеш робити, якщо Фєдя побіжить за тобою і дожене? Скажу, що хтіла серйозно побалакати, “ти-знаєш-стосовно-чого”.
Ну а що зробиш ти, якщо тебе злапають інші васі саме в той час, коли вона власне наближатиметься до стаєнки разом із Фєдьою? Буду кричати, як дурний.
А от що МИ робитимемо, якщо Дзвінка забігає в халабуду, а там нікого немає? А Фєдя по п’ятках? Ми сховаємо пістолет десь там, під лахами. Просто так — про всяк випадок. А там уже хай болотяники розбираються, мертвого їм кинули, чи тільки оглушеного.
Ну добре. Шпокнули ми його. В понеділок приходить до тебе молодий, але дуже падлючий мєнтик і каже: “Неповнолітні С. та І. стверджують, що бачили Вас, громадянко Д-ко, останньою, хто спілкувався з пропалим безвісти Ф. Що Ви скажете у своє виправдання, шановна п. Д-ко?” І шо ти на те?
А те, шановний, шо неповнолітній Ф., котрий учинив спробу ґвалту ще у школі, про що може свідчити добродій Г.Х., вчепився за мною. Я втекла до свого товариша М. на дачу, господар же в той час був на святкуванні. Я просиділа близько двох годин, після чого вищезгадані Г.Х. та М. повернулися, і ми втрьох дивилися фільм “Стіна”. Ну не стала б я Вам брехати!
Ну а що ви скажете на те, що вашу трійку бачили випускники? Вони стверджують, буцім є свідками того, як ви відконвойовуєте громадянина Ф., пригрожуючи тому пістолетом системи Макарова, десь углиб лісу. Що ви зробили з нещасним хлоп’ям, ви, нелюди?
А ви впевнені, що ваші випускники не наплутали чогось? Вельми, вельми цікаво, адже Г.Х. рано вернувся додому; так, його бачили мама і сусіди, ще було видно, а я заночувала в М. Так, я часто залишаюся в М. на ніч, хіба це карно? Боюся, ваші випускнички трохи перебрали... бо що б вони робили надворі в розпал дискотеки, як не пили?
Холєра... маєте рацію. Як я не подумав! Бля! В натурі! Ну що ж, привіт сестричці! Па-па!
Па!
Синій колір.
Щоночі мені ставало все важче заснути. Прокидався із важкою, затуманеною головою. Все через погоду, заспокоював себе доволі невпевнено. Я надто багато думав.
— Слухайте, — поцікавився я у четвер. — Якщо ми дійсно надовго затримаємося? Що скажете ви батькам?
— У мене мамця буде на випускному, — радо повідомив Хіппі. — В неї випускний клас.
— А в тебе?
— А я сказала, що не знаю, чи прийду пізно з Дня молоді... Але буду разом із Михасем, і в разі чого, ночую в тебе. Круто, нє?
— Ше би.
Чи могли виникнути проблеми з батьками? Раптом старому пердунові пану Юрцеві спаде на гадку перевірити, чи, бува, не курить його доня на дачі у того шмаркача. “Ні, пане Юрцю, вона не курить, — запевнив би я його. — Але в неї неприємна манера квитатися з боржниками. Однак не найприємніша із можливих звичок, скажу я Вам. Деякі дівчатка в її віці, знаєте, вже люблять і випити”.
Треба мати безліч готових версій на всі випадки життя. І щоби вони якось трималися купи.
Синій колір.
Оранжевий колір.
П’ятниця.
Ми не панікували. Якщо хтось і піддався нервам, то хіба Хіппі, та й то глибоко всередині.
Я почав тихо поскрипувати зубами. Часто зауважував, що руки гудять і ледь помітно тремтять, як після підіймання штанґи. Хіппі ж раз по раз проводив рукою по волоссі. Занадто часто.
