Послухай мене полностью

Мора й далі помішувала соус, що парував їй в обличчя.

— Я росла доброю католичкою. І подивися на мене тепер, — сказала Анджела. — Я збираюсь розлучитися, співмешкаю з хлопцем. — Вона зітхнула. — Я лише хочу сказати, що розумію тебе, Моро. Повністю розумію.

Мора нарешті розвернулася до неї. Вони ще ніколи не розмовляли про них з Деніелом, і ця розмова серед усіх булькітливих каструль заскочила її зненацька. Обличчя Анджели розпашіло від кухонного жару, а волосся закрутилося від пару, але її погляд був прямий та твердий. І добрий.

— Ми любимо того, кого любимо, — сказала Мора.

— Правда ж? Тепер дай я піділлю тобі вина.

— Ма? — загорлав голос від вхідних дверей. — Ми всі тут!

Ґанком застукотіли кроки, і до кухні увірвалася чотирирічна Реджина.

— Бабусю! — заверещала вона і кинулася в обійми Анджели.

— Привіт-привіт-привіт! — прокричав Баррі Фрост, заходячи до кухні з упаковкою пива. — Схоже, гуляночка тут!

Усі набилися в крихітну кухню. Гебріел прийшов з двома пляшками вина. Дружина Фроста Еліс принесла букет троянд і, не гаючи часу заходилася шукати під раковиною вазу. У цьому була вся Еліс, що переходила одразу до справи. В кухні тепер стало так тісно, що Анджелі ледь вистачало місця для роботи, але вона, схоже, раділа цьому хаосу. Вона виростила в цьому будинку трьох дітей, приготувала в цій кухні тисячі страв, і сяяла, коли там відкорковували винні пляшки, а з каструль на плиті клубочилась пара.

— Вау, пані, — сказав Фрост. — Та ви наготували цілий бенкет!

А бенкет безумовно був: салати й паста, смажена ягнятина й стручкова квасоля з часником. Коли всі страви були вже на столі, і вони повсідалися на стільцях, Анджела обдарувала своїх гостей щасливою усмішкою.

— Господи, як мені цього не вистачало, — сказала вона.

— Чого, ма? — спитала Джейн. — Ґарування весь день на кухні?

— Збирання тут моєї родини.

Мора подумала, що хоч насправді вони родиною не були, сьогодні ввечері вони нею безумовно здавались. Вона оглянула стіл, подивилася на людей, яких знала роками і які знали про її недосконалості та іноді невдалі рішення, проте все дно її приймали. В усіх важливих сенсах вони були її родиною.

Гаразд, крім однієї.

— Я чула, ти — видатна солістка, — сказала Еліс Фрост, передаючи Морі салат. — Ми з Баррі з нетерпінням чекаємо на концерт.

— Ви прийдете?

— О, так. Чи він не казав тобі, як палко я люблю класичну музику?

— Сподіваюсь, він також сказав тобі, що ми — суто аматорський оркестр, тож, гадаю, ти не очікуєш рівня Карнеґі-холлу. Ми — лише лікарі, що люблять грати музику разом.

— Тобі не здається, що ці два вміння доповнюють одне одного? Вища освіта й музичні здібності? Я вважаю, що все це сприяє розвитку мозку. Коли я вчилася в юридичній школі, у нас був власний оркестр. Я грала на флейті. Ми були аматори, але збіса добрі.

Стіл обійшла миска пасти з соусом маринара. Коли дійшла до Еліс, вона насупилася і сунула її одразу Морі. Така зневага не пройшла повз увагу Анджели, в якої аж губа затремтіла від обурення. Мора спеціально поклала собі добрячу порцію пасти.

— Ця страва просто ідеальна, пані Ріццолі, — сказав Фрост.

— Я люблю гостей з добрим апетитом, Баррі, — сказала Анджела, не надто тонко натякаючи на Еліс, що видлубувала зі свого салату крутони, ніби це якісь жуки-шкідники.

А Фрост уже наминав соковите м’ясо.

— Дивовижно, як завжди! Давно я не куштував вашої баранячої ноги.

— Ще б пак, удома тебе таким, мабуть, годують нечасто, — сказала Анджела, кидаючи ще один погляд на Еліс.

— Як там Вінс у Каліфорнії? — спитала Мора, поспішаючи змінити тему. — Повернеться скоро?

Анджела зітхнула.

— О, важко сказати. В його сестри якісь ускладнення після операції на стегні, а в її віці кістки зростаються не надто швидко.

— Їй пощастило мати такого брата.

— Але не думаю, що вона це цінує. Скаржиться на все. Як він готує, водить, сопе. У них завжди були складні стосунки.

«А в кого вони не складні? — думала Мора, оглядаючи стіл. — Анджела, яка росла католичкою, була тепер на межі розлучення. Баррі з Еліс лише нещодавно врятували свій шлюб після роману Еліс з однокурсником із юридичної школи. А ще ми з Деніелом. Можливо, найскладніші стосунки з усіх».

— Тож, пані Р., — сказав Фрост. — Що сталося з тією дівчинкою, що тоді зникла?

— Я така рада, що ти спитав, посвітлішала обличчям, Анджела.

— А я ні, — пробурмотіла Джейн.

— Відповідаючи на твоє запитання, Баррі, скажу, що ця конкретна загадка розгадана. Я бачила Трішію в супермаркеті. Вона жива й здорова.

— Як я і думала, — сказала Джейн. — Вона просто втекла з дому. Знову.

— А це не потребує докладнішого розслідування? — спитала Еліс, пропонуючи свою думку, якої ніхто не питав. — Може, в цьому будинку щось не так? Наприклад, із батьком? Ви знаєте, що двадцять п’ять відсотків ґвалтівників — це батьки? — Еліс оглянула стіл, готова посперечатися з будь-ким, хто кине їй виклик.

Ніхто цього не зробив. Ніхто й ніколи не хотів сперечатися про щось з Еліс Фрост.

— Але тепер ми маємо іншу загадку, яку потрібно розгадати, — сказала Анджела. — Ґрінів.

— Хто такі Ґріни? — спитала Еліс.