Послухай мене полностью

Цього зіткнення було достатньо, щоб її відволікти. А коли вона зібралась знову зосередитися на своєму переслідуваному, він зник.

Джейн добігла до перетину Ньюбері та Арлінґтон, промчала через вулицю до парку. «Де ж він, де?» Повз неї неспішно пройшла пара, рука в руці. На галявинці сиділи колом підлітки, граючи пісні на гітарах. Вона сканувала місцевість і раптом побачила його на протилежному перехресті. Коли перетнула вулицю в його бік, він підняв очі й усміхнувся, але його усмішка була адресована не Джейн. Вона була призначена іншій жінці, що підійшла просто до нього й поцілувала в щоку. Після чого вони з цією жінкою взялися за руки і пішли разом, просто повз Джейн.

Не та людина.

Джейн похапцем оглядала вулицю, але чоловіка з кладовища ніде не було видно. Якщо він узагалі колись там був.

— Емі могла помилитися, — сказав Фрост. — Можливо, вона побачила того самого типа, що й ти, і подумала, що це та людина з кладовища.

— Вона наполягає, що абсолютно впевнена, — зітхнула Джейн. — А якщо вона має рацію, це означає, що в нас проблема.

Джейн із Фростом сиділи в її машині біля житла Антрімів, де щойно передали Емі під опіку мами з татом. Це був район симпатичних будинків та старих дерев, з акуратно підстриженими садочками та кущами, який насильство, здавалось, обходило десятою дорогою. Але насправді таких районів не існувало. Навіть тут, на цій тихій вулиці, Джейн відчувала загрозу, що нависла над цим будинком. Над Емі Антрім.

— Якщо це справді був він на Ньюбері-стріт, то це не збіг, — сказала вона. — Він не просто випадково знайшов її у тій взуттєвій крамниці.

— Вона сказала, що приїхала туди просто з дому. Якщо він простежив за нею туди...

— Це означає, що він знає, де вона живе.

Вони замовкли. Обоє подивились на оселю Антрімів, де Емі з батьками досі сиділи у вітальні. Ті були приголомшені, звісно, але, можливо, не вповні усвідомлювали, якою небезпечною може бути ситуація Емі.

— То мав бути його передплачений телефон. Це він дзвонив до будинку Антрімів, — сказала Джейн. — А коли відповіла Джуліанна, він відключився. Бо насправді хотів поговорити з Емі.

— У них є охоронна система, — сказав Фрост. — У будинку має бути безпечно.

— А як бути, коли Емі залишить будинок, як вона зробила сьогодні? Вони ж не зможуть наглядати за нею щосекунди.

Якийсь силует перетнув вітальню і застиг у рамці вікна. Це була мама Емі, що дивилася на вулицю. Мама-тигриця, що захищала свою доньку. На місці Джуліанни Джейн була б не менш пильна.

— Я подзвоню в поліцію Брукліна, — сказав Фрост. — Спитаю, чи не зможуть вони пустити повз будинок патруль, що проїжджатиме дуже часто.

Вони напружилися, бо до них наближалися габаритні вогні якоїсь машини. Ця автівка їхала достатньо повільно, щоб змусити пульс Джейн пуститися в галоп. Темний седан прокотився повз оселю Антрімів і завернув на під’їзну доріжку за два будинки далі, де з гуркотом відчинились гаражні двері.

Вони обоє розслабилися.

Джейн знову звернула увагу на будинок, де тепер біля своєї мами у вікні стояла Емі.

— Тобі не здається дивною поведінка Емі сьогодні ввечері?

— Коли саме?

— Коли вона відмовилася говорити про свого біологічного батька. Як вона засмутилась, коли я порушила цю тему.

— Схоже, це було дуже травматичне дитинство. Бачити, як її маму б’ють.

— Мені цікаво, де він зараз. Чи не може це бути він...

— Розумію, до чого ти ведеш, але годі тобі. Вона б змогла упізнати власного батька, навіть після тринадцяти років.

— Твоя правда. — Джейн відкинулася назад на сидінні і втомлено зітхнула. Хотіла додому. Хотіла повечеряти з родиною, почитати Реджині казку й залізти в ліжко з Гебріелом, але не могла перестати думати про те, що сталося сьогодні ввечері. І що ще вони мають зробити, щоб убезпечити Емі.

— Що як цей чоловік переслідує її вже давно? Не просто тижні, а місяці? — припустив Фрост. — Ми вирішили, що він уперше побачив її на кладовищі, але він міг націлитися на неї й раніше. А де найімовірніше вона могла здибати переслідувача?

— В університеті.

Фрост кивнув.

— Гарненька дівчина чотири роки ходить кампусом. Якийсь тип помічає її, починає переслідувати. Стає одержимий нею. Можливо, навіть намагається вбити її.

— Гаразд. Але як бодай щось із цього пов’язане з Софією Суарес?

— Можливо, ніяк.

Джейн знову подивилася на будинок. Мама з донькою пішли, і вікно тепер було порожнє. Вона думала про інших жертв переслідувачів, бездиханних жінок, про яких нічого не знала, поки не опинилась над їхніми мертвими тілами. Це був тягар роботи у відділі розслідування вбивств: ти завжди приїздиш надто пізно, щоб змінити долю жертви.

«Цього разу все інакше, — подумала вона. — Цього разу жертва ще жива й дихає, і ми їй у цьому допоможемо».

— Ти ніколи не хотіла повернутися до коледжу? — спитав Фрост, коли вони з Джейн спускалися сходами парковки кампусу. Бетон відлунював їхніми кроками, підсилюючи звук до рівня тупоту чобіт армії загарбників.

— Тільки не я. Я дочекатись не могла, коли його покину, — зізналася Джейн, — і перейду до решти свого життя.