Послухай мене полностью

— Я виростила найрозумнішого копа на світі… — І замовкаю, раптом усвідомивши, що її напарник Баррі теж слухає, але він не ображається, а лише по-доброму салютує.

— З цим не посперечаєшся, пані Ріццолі.

— Гаразд, я виростила одного з двох найрозумніших копів на світі, — виправляюсь я. — Ти ж успадкувала від когось цю детективну жилку, і я не думаю, що це був твій батько.

Джейн пирхає.

— Я теж так не думаю.

— Тож, можливо, ти успадкувала її від мене. Можливо, я проллю трохи світла на вашу справу. Подивлюся на все свіжим поглядом, що скажеш?

— Я не впевнена, ма.

— Я, може, й не коп, і знаю, що мене легко недооцінювати, бо я літня жінка і все таке, але...

— Ось, — втручається Еліс, розмахуючи своїм келихом у повітрі, — це провина суспільства. Ми, жінки, втрачаємо всю цінність, коли залишаємо позаду свій репродуктивний розквіт.

— Так, гаразд. Не знаю, що там із репродуктивним розквітом. Я просто люблю, коли мене слухають. — Я дивлюся на Джейн. — Якщо тебе щось гризе, можливо, я зможу допомогти.

Джейн зітхає.

— Я не знаю, що мене гризе.

— Але ти знаєш, що щось не так, правда? Так, я це розумію. Я так само знала, що щось не так, коли твій брат Френкі сказав мені, що ночував у Майка Поповича, а насправді обкурився й вирубався. Я знала це, бо маю інстинкти.

— Мені просто потрібно про це подумати, — каже вона.

І я бачу, що вона робить це, коли ми переходимо до тірамісу на десерт, а я поліруюся вже четвертим келихом вина. Вона весь вечір мусолить єдиний келих, бо визвалася бути моїм водієм. Це в ній спрацював держслужбовець. Вона покликана охороняти закон, а тому весь вечір не може повністю розслабитися. А її свідомість явно десь іще.

Вона все ще неуважна, коли ми залазимо в її машину й пристібаємося. Вони з Гебріелом приїхали сюди нарізно, і тепер він везе Реджину додому спати, тож тут лише ми з Джейн. Хотіла б я мати більше часу наодинці з донькою. Життя летить надто швидко, вона надто зайнята, а коли я примудряюсь опинитися з Джейн наодинці, вона завжди поривається бігти кудись іще.

— Непогана була вечеря, га, ма? — питає вона.

— Еліс добре все вибрала. — Я лелію дорогоцінну коробку із залишками вечері в себе на колінах. — Гадаю, ця жінка не зовсім пропаща.

— Це підозріло схоже на комплімент.

— Так далеко я не зайду. — Я дивлюся з вікна на Еліс із Баррі, що сідають у свою машину. Така приємна людина, як Баррі, заслуговує на кращу жінку, але коли йдеться про любов, про смаки не сперечаються.

Джейн заводить двигун, і ми виїжджаємо з ресторанної парковки.

Попереду бачимо патрульну машину з увімкненими мигавками, яка щойно зупинила пікап, і тепер поліцейський з водієм стоять на узбіччі. Звісно, Джейн пригальмовує, щоб оцінити ситуацію і подивитися, чи не потрібне її втручання. Це моя донька, завжди в пошуках неприємностей.

Як і я.

— Думаю, що Ґріни, мабуть, виїхали, — кажу я.

— Що? — питає вона. Джейн насправді не слухає мене, бо її увага все ще зосереджена на патрульній машині.

— Я не бачила нікого з них уже кілька днів. Зате бачила світло всередині будинку, тож думаю, що вони, мабуть, поставили один з тих автоматичних таймерів. Таких, що вмикають у тебе світло, коли сутеніє, щоб відлякувати грабіжників.

— Ма, та ти ж постійно стежиш за цим будинком, і в грабіжників немає шансів.

Це змушує мене розсміятись.

— Так. Думаю, твоя правда.

— «Коли щось бачиш, не мовчи». Ти вивела цей слоган на зовсім новий рівень. — Переконавшись, що в патрульного все під контролем, вона проїжджає далі. — Ґріни, ймовірно, втомилися від того, що ти шпигуєш за ними.

— Я лише приглядаю за своїм районом. Якби не я, Ларрі Леопольд був би зараз мертвий, а Рік Теллі отримав вирок за вбивство.

— Ти ще не говорила з Джекі?

— Думаю, їй надто соромно зі мною говорити.

— Через її любовний зв’язок, ти маєш на увазі?

— Ні, я думаю, що радше через те, з ким у неї був зв’язок. Із Ларрі Леопольдом? Серйозно? — пирхаю я.

— Ніколи не знаєш, ма. Можливо, він — тигр у ліжку.

Якусь мить я думаю про Джонаса та його скульптурні м’язи. Визнаю, що він привернув мою увагу. І також визнаю, що в момент слабкості, після кількох зайвих мартіні в животі, у мене могли бути деякі плотські думки. На щастя, Аґнес мене спинила. Вона з самого початку бачила його наскрізь.

Тепер я почуваюся винною, що не запросила її на сьогоднішню вечерю. Хай як Аґнес може дратувати, вона була зі мною у важку хвилину. Задихаючись і кашляючи, як на те, але вона справді була зі мною.

Джейн висаджує мене вдома, і я помічаю що в Аґнес усе ще світиться. Я знаю, що лягає вона пізно й зараз, ймовірно, сидить перед телевізором і курить свої улюблені «Вірджинія слімс». Вона, мабуть, буде рада моїй компанії. І моїм дорогоцінним залишкам вечері.

Я йду до сусіднього будинку і дзвоню в двері.

— Енджі! — каркає вона, коли бачить мене на порозі. Я задкую, мало не збита з ніг хмарою сигаретного диму, що вилітає з її будинку наче від пожежі п’ятого ступеню. — А я щойно налила собі келишок! Заходь і приєднуйся.

— Я принесла закуски, — кажу їй і показую коробку.