Ну от, бляха-муха, дожилася Роксолана – піцу в пентхаус тягни, ще й у вечірній сукні, курва! Це шо за хуйня така, питається? Завжди ці анімешні виродки, шоб їх дідько вхопив за їхні срані хвости, дзвонять, сука, в костюмі лисички, а я, як дура, припиздячена, з пробкою в сраці, шкандибаю до них, бо то, бач, "сервіс". Сервіс, блядь, в сраку собі запхайте, анімешники недороблені! Сьогодні, бачте, якийсь особливий випадок. Пентхаус йому подавай, піцу "чотири сири" за триста гривень, і шоб, курва, в вечірній сукні, як на бал, приперлась. Шо це за збоченець такий? Чи може то якась багата шмара замовила, шоб потішити своє самолюбство? Та похуй, насрати мені на їхні забаганки. Головне – гроші платять, а Роксолана за гроші і в сраці в клоуна потанцює, якщо треба буде. Хоча, ні, в сраці не потанцює, то вже занадто. Але піцу в пентхаус в сукні – без проблем, хулі ні? Сукня, правда, то ще той пиздець. Знайшла в шафі якусь стару ганчірку, ще з випускного, здається. Бордова, з паєтками, як у циганської баби. Зараз натягну на себе це лайно, буду як посміховисько. Ну і хуй з ним, головне шоб зручно було на скутері їхати, бо ще зачеплюся десь тим довгим подолом, і піздець, розіб'юся нахуй, і піца розлетиться, і сукня порветься, і штраф прилетить. Ні, то треба обережно. Завела свій "Хонда Діо", той драндулет старий, шо вже на ладан дише. Пердить, як стара баба, але їде, і то добре. Натягнула шолом, шоб вітер ту сукню не задер до сраки, і поїхала. Вогні горять, люди шастають, машини сигналять. А я, як дура, в бордовій сукні на скутері, піцу везу в пентхаус. Хуйня якась, а не життя. Поки доїхала до того пентхаусу, то вся спітніла, як миша. Сукня прилипла до тіла, макіяж потік, зачіска розтріпалася. Виглядаю, як обісрана кішка, чесне слово. Під'їхала до будинку, то там така хуйня, шо аж страшно. Висотка скляна, як хуй зна шо. Консьєрж якийсь надутий сидить, як індик. Дивиться на мене, як на гівно. Ну і дивись, хулі, я тобі шо, клоун?
Ти диви, воно ще й розмовляти вміє, оце опудало в костюмі!!! "Доброго вечора, пані. Ви до кого?" — проскрипів цей презерватив штопаний, оглядаючи мене з такою пихою, наче я йому особисто в черевики насцяла!!!! Пані?! Яка я тобі, блядь, пані, мудозвон?! Хочеш в писок свою "пані" отримати?!?!? Термосумку з піцою ставлю на його мармурову стійку, від якої віє могильним холодом, і кажу, посміхаючись наймилішою посмішкою серійного вбивці:
— Піца-хуїца, блядь! Пентхаус!! На самісінький верх!!! Номер квартири не вказаний, тіки написано "найвищий поверх", шо, неясно?!
Він аж скривився, падлюка, наче лимон з'їв!!!! Схопив слухавку, почав щось там шепотіти, як криса за плінтусом. "Так... Так, до вас тут доставка... дівчина... у вечірній сукні, так..." Сукаааа!!!! На сукні наголосив, гнида!!!! Шо тобі та сукня далася, педрило нещасне?!?!? На його обличчі промайнула якась дивна хуйня, щось середнє між подивом і огидою, а потім він повільно поклав слухавку.
— Проходьте. Ліфтовий хол праворуч.
Навіть не вказав, котрий ліфт!!!!! Мудак!!!!!! Я підхопила сумку й почовгала, куди він махнув своєю кістлявою рукою. Пиздець!!! Пиздець якийсь!!! Це, блядь, не хол, а футбольне поле!! Підлога з такого білого мармуру, що в ньому видно моє відображення – розхристаної курви в пом'ятій ганчірці!!! Стеля височенна, сука, наче в соборі, а зі стін звисає якась металева хуєта, яку якийсь підарас, вочевидь, назвав мистецтвом!!!! Тихо!!!! Тихо так, аж у вухах дзвенить відлуння моїх туфель!!!! Кожен крок віддається по всьому цьому грьобаному лабіринту!!! Йду, як на страту, їй-богу!!!! І ось вони – ліфти!!!! П'ять штук, блядь, в ряд!!!! Усі сталеві, блискучі, наче хірургічні інструменти!!!! Натискаю кнопку виклику, а вона навіть не клацає, просто світиться!!!! Беззвучно, сука, під'їжджає кабіна, двері роз'їжджаються так плавно, шо аж нудить... Заходжу всередину. Матір божа!!!! Дзеркала!!!! Все в дзеркалах, бляха!!! Стеля, стіни!!! І я в них сотню разів!!! Сотня спітнілих, розлючених Роксолан в дешевих сукнях, які тримають піцу, дивляться на мене!!!! І тихо-тихо грає якась незрозуміла космічна музика... на панелі немає кнопок з поверхами, лиш одна-єдина, підсвічена червоним... і на ній вигравіювано дві літери... "PH". Ну а хулі, логічно. Тисну. Двері так само беззвучно, як і відкрились, закриваються переді мною. Пітьма на секунду... а потім ця хуйня рвонула вгору.
Лечу, сука, догори, як ракета Ілона Маска, тіки безкоштовно і з піцою!!!! Вуха закладає від тиску, а ця космічна музичка свердлить мозок, наче ти, бляха-муха, летиш не на останній поверх, а прямо в чорну діру!!!!! Секунда, друга, п'ята... скільки тут, нахуй, поверхів?!?!? Нарешті – ледь чутний "дзінь", від якого я аж підстрибую, і двері розповзаються в сторони. І я... я завмираю!!!!