Террі Пратчетт — автор так званого «гумористичного фентезі», англієць, що добився в цьому жанрі більшого, ніж визнані класики-американці, такі як Роберт Аспрін чи Гарі Тертлдав. Сьогодні Пратчетт утримує друге місце за кількістю продажів своїх книжок (у твердій обкладинці) серед усіх британських прозаїків, поступаючись лише Джоан Роулінг.Пратчетт народився 1948 року, отримав технічну освіту, працював журналістом і одного разу, під час інтерв'ю з видавцем Пітером ван Дюреном, зумів відрекламувати тому свою книгу «Люди килима» (The Carpet People). Книга вийшла 1971 року, але казати, що Пратчетт прокинувся знаменитим, було б значним перебільшенням.Лише 1987 року він повністю присвятив життя письменству. Славу Пратчетту — нині почесному докторові низки британських університетів і кавалерові Ордену Британської Імперії за внесок в літературу — принесла серія «Плаский світ» (Discworld). Герої Пратчетта діють на пласкому світі, що мчить через космос на спині гігантської черепахи А'Туїна; але, попри такий «дитячий» антураж, книги Пратчетта зачіпають найсерйозніші питання сучасного життя, зрозумілі, принаймні, кожній західній людині — політичні, національні, статеві, які завгодно.В Україні Пратчетт набув популярності після того, як у Росії кілька років тому почали масово перекладати книги з серії «Плаский світ». Найвідоміші з них, такі як «Колір чаклунства» (Colour of magic), «Глиняні ноги» (Feet of clay), «Варта! Варта!» (Guards! Guards!) та інші, мають до півдесятка як офіційних, так і «неофіційних», або «альтернативних», перекладів російською.Українською, наскільки відомо, «Пратчетт» ще не перекладався.«Правда» (The Truth) є 25-ю книгою з серії «Плаский світ»; вона вийшла друком 2000 року і вперше надійшла в продаж у російському перекладі в 2008-му. Досвід роботи журналістом неабияк придався авторові: історія про виникнення першої газети Плаского світу та всі неприємності, які спіткали її творців, написана не лише з притаманним Пратчеттові гумором, але і з неабияким знанням деталей.Суть цієї історії можна описати кількома реченнями з самої книги. По-перше, «гноми навчились перетворювати свинець на золото у важкий спосіб; відмінність його від легкого полягає в тому, що важкий спосіб працює».По-друге, «брехня може перетнути світ швидше, ніж правда взує одну ногу». Але рано чи пізно правда таки взується — «і почне бити ногами».Ну а по-третє, «Світ складається з чотирьох елементів: Землі, Повітря, Вогню й Води… Але існує ще й п'ятий елемент, і зазвичай він зветься Несподіванкою».
Нижчеподаний текст завдячує своєю появою журналістці Наталці М., чудовому організатору, справжньому професіоналові та, як це не дивно за таких чеснот, дуже хорошій людині.
Точніше, не їй самій, а тому фактові, що серед вкрай нечисленних недоліків Наталки є такий, як незнання англійської мови. Натомість однією з більш ніж численних вад автора цих рядків є звичка немилосердно вантажити приятелів та колег усім тим, що йому, авторові, здається цікавим — в цілковитій незалежності від того, чи це здається цікавим зазначеним приятелям та колегам.
Саме тому співробітникам Інтернет-видання «Форпост» свого часу довелося витерпіти чимало його спроб переповісти цю з усіх боків повчальну книгу. Як справжній вождь, що завжди поділяє долю свого народу, найбільше від цього постраждала головний редактор «Форпосту» — тобто вже згадана Наталка.
Та врешті-решт до автора цих рядків дійшло, що переказування навіть хорошої книги аж ніяк не замінює прочитання навіть поганої. Відтак він, тобто автор цих рядків, прийняв рішення: перекладу! І презентую переклад Наталці. Скажімо, на день народження. Типу оригінально, а головне, нічого не коштує.
На той момент до Наталчиного дня народження лишалось півроку. Відтоді й до сьогодні, коли переклад завершено, вичитано й оздоблено коментарями, вона відсвяткувала не лише той свій день народження, але і власне весілля, народження сина та переїзд… Ніколи не сподівайтеся вчасно подарувати людині щось, зроблене своїми руками (чи головою), якщо це «щось» ви вже не робили раніше — хоча б із десяток разів.
Вживаючи слово «переклад», ваш покірний слуга цілком свідомий того факту (і хоче, щоб його усвідомив і читач), що насправді йдеться про щось середнє між перекладом та переказом. Коли вже на першому десяткові сторінок перекладач, у прагненні максимально наблизити текст до звичних нам реалій, українізував гномське прізвище «Goodmountain» («Доброгір») до «Вернигори», стало ясно, що буква не має жодного шансу. Про дух не ризикну й думати.
Втім, виправданням може служити те, що перекладач не переслідував ані освітніх, ані пропагандистських, ані комерційних цілей. Звісно, останнє йому і не вдалося б — популяризація іноземних творів українською мовою в сучасній Україні взагалі рідко приносить щось, крім головного болю. (Звичайно, доки на тих, хто займається створенням текстів українською, не звернули пильнішої уваги наші нові можновладці; але навіть коли це нарешті станеться, то, гадаю, попервах нас лише штрафуватимуть. Хоча не можна виключити, що до рецидивістів одразу ж почнуть застосовувати обмеження волі та/або адміністративний арешт;).
В кожному разі, автор страшенно радий, що, беручись до роботи, не знав про існування російських перекладів «Правди». Наважитись повністю прочитати ці переклади, що являють собою сукупність типово англійських конструкцій, викладених російськими словами, він не може й досі.
На завершення залишається сказати, що для особливо зацікавлених читачів в кінці подано перелік оригінальних імен та топонімів, а також кілька пратчеттівських жартів та зворотів. Частково вони наводяться й у примітках, вміщених після власне тексту. Ці примітки перекладача позначені цифрами — на відміну від зносок, які позначені зірочкою і зроблені самим Пратчеттом, а відтак являють собою невід’ємну частину книги.
Ось вам вся правда, як є — нехай же вона, як вчить Террі Пратчетт, зробить нас вільними.
P. S. Наталко, з днем народження, чи що…
Інколи письменник-фантаст із подивом зауважує, як неймовірно влаштовано реальність. Наприклад, дії, до яких вдаються під час паводків в Анк-Морпорку, один в один подібні до методів, що їх використовували в місті Сіетл, штат Вашингтон, аж до кінця ХІХ сторіччя. Можете з’їздити преконатись; заразом спробуєте чудову юшку з молюсків.
Чутка поширилась містом, як пожежа (котрі помітно почастішали в Анк-Морпорку відтоді, як громадяни дізнались про значення слів «страхування на випадок пожежі»).
Гноми вміють перетворювати свинець на золото…
Вона збурила затхле повітря Кварталу алхіміків, мешканці якого століттями намагались зробити те саме — і щиро вірили, що вправляться до завтра, щонайбільше до наступного вівторка… ну, в крайньому разі, до кінця місяця.
Вона змусила губитися в здогадах чаклунів Невидної Академії{1}, де достеменно знали, що будь-який елемент справді можна перетворити на інший — от тільки наступного дня все стане як раніше, тож яка в тому користь?
Вона скочила в покручені, вкриті рубцями, а часом і геть відсутні вуха членів Гільдії злодіїв. Ці ні про що замислюватись не стали, а стали сталити свої фомки; їх ніколи не обходило, звідки бралося золото — головне, щоб воно бралося тобою!
Гноми вміють перетворювати свинець на золото…
Чутка досягла холодних, але неймовірно чутливих вух Патриція. І то дуже швидко, бо важко лишатись правителем Анк-Морпорку, не отримуючи новини першим.
Патрицій зітхнув, занотував почуте й додав нотатку до купи інших.
