- І тобі, Томе, не захотілося піти скупатись?
Зачувши недобре, Том ураз нашорошив вуха. Він пильно глянув у тітчине обличчя, але нічого особливого не добачив і тому відповів:
- Та ні, тітонько, не дуже.
Стара простягла руку, помацала Томову сорочку й сказала:
- Ну що ж, тобі, я бачу, й тепер не дуже жарко.- А сама тайкома тішилася тим, як спритно й непомітно зуміла перевірити, чи суха в хлопця сорочка.
Але Том уже збагнув, звідки вітер дме, і випередив її наступний хід. [18]
- Дехто з нас поливав собі на голову з помпи. У мене й досі волосся вогке, ось бачите?
Тітка Поллі з досадою подумала, що не скористалася з цього очевидного доказу й дала обвести себе круг пальця. Тоді в неї сяйнула нова думка.
- Але ж, Томе, щоб полити собі на голову з помпи, не треба було розпорювати комір сорочки там, де я зашила, правда? Ану розстебни куртку!
З обличчя в Тома збігла тінь тривоги. Він розстебнув куртку. Комір сорочки був міцно зашитий.
- Що ти скажеш! Ну гаразд, нехай. Я ж таки була певна, що ти не пішов до школи й купався в річці. Та я не гніваюсь на тебе, Томе. Хоч віри тобі, як то кажуть, уже й немає, але часом ти буваєш кращий, ніж здаєшся. Принаймні сьогодні.
Вона й засмутилася тим, що проникливість зрадила її, і водночас була рада, що Том бодай цього разу повівся як годиться.
Аж раптом обізвався Сід:
- Чогось мені здається, ніби ви зашили йому комір білою ниткою, а тут чорна.
- Та певне ж білою!.. Томе!..
Том не став чекати, що буде далі. Уже в дверях він обернувся й гукнув:
- Ну, Сідді, це тобі так не минеться!
У безпечному місці Том роздивився на дві великі голки, застромлені зі споду у вилогу його куртки й обмотані нитками: одна білою, друга - чорною. І пробурмотів сам до себе:
- Вона б зроду не помітила, коли б не Сід...-Чорт її знає! То вона зашиває білою ниткою, то чорною. Щось би вже одне, а то де там устежити. Але Сіда я таки відлупцюю. Буде йому наука.
Том аж ніяк не був Зразковим Хлопчиком у містечку. Та він дуже добре знав такого і страшенно не любив його.
Минуло хвилини зо дві, а може, й менше - і він забув про всі свої злигодні. І не тому, що вони були не такі прикрі й гіркі, як злигодні дорослих людей,- просто їх на якийсь час витіснило нове непереборне захоплення, точнісінько так, як і доросла людина забуває своє горе, збуджена якимсь новим, цікавим для неї ділом. Таким цікавим ділом став для Тома новий спосіб свистіти, щойно перейнятий від одного негра,- і хлопцеві не терпілося повправлятись у ньому на волі. То був особливий, подібний до пташиного, свист, таке собі заливчасте щебетання, яке виходить, коли [19] чаcто-часто доторкатися кінчиком язика до піднебіння,- читач, певно, пригадає, як це робиться, якщо він сам був колись хлопчиком. Не пошкодувавши зусиль, Том скоро опанував цю премудрість і тепер простував вулицею з солодкою музикою на устах і великою вдячністю у душі. Він почував себе, наче астроном, що відкрив нову планету, \"але радість його, поза всяким сумнівом, була ще більша, глибша й щиріша, ніж в астронома.
Літні надвечір'я тягнуться довго, і надворі ще не споночіло. Раптом Том урвав свою трель. Перед ним був незнайомець - хлопчина, трохи більший за нього самого. У глухому провінційному містечку Сент-Пітерсберзі будь-яка нова людина, незалежно від статі й віку, являла собою справжню дивовижу. А цей хлопець був ще й добре вдягнений - аж надто добре, як на будень. Просто-таки неймовірно добре. На ньому був гарний новісінький капелюх, застебнута на всі ґудзики, нова й чиста синя сукняна куртка і такі самі нові й чисті штани. До того ж він мав на ногах черевики, а була ще тільки п'ятниця! І навіть краватку на шиї - якусь барвисту стрічку. Одне слово, справляв враження міського жевжика, а Тома від таких аж з душі вернуло. Чим далі він розглядав це виряджене диво, тим вище задирав перед ним носа і тим жалюгіднішим здавався йому власний одяг.
Жоден з хлопців не озивався. Коли зрушав з місця один, зараз же зрушав і другий - але тільки вбік, по колу. Вони весь час трималися лицем до лиця, дивлячись просто в очі один одному. Нарешті Том сказав:
- Вибити тобі бубну?
- Ану спробуй, побачимо.
- Кажу - виб'ю, то й виб'ю.
- Руки короткі.
- А от і виб'ю.
- Не виб'єш.
- Виб'ю!
- Ні, не виб'єш.
- Виб'ю!
- Ні!
Запала ніякова мовчанка. Потім Том спитав:
- Тебе як звати?
- А тобі що до того?
- Ось я тобі покажу, що мені до того.
- Чого ж не показуєш?
- Багато говоритимеш, то й покажу.
- І говоритиму, і говоритиму, і говоритиму! Ну, то що? [20]
- Думаєш, ти велика цяця, еге ж? Та якби я захотів, то помолотив би тебе однією рукою, а другу хай би мені прив'язали за спиною.
- То чого ж не помолотиш? Тільки базікаєш.
- А таки помолочу, як не вгамуєшся.
- Ха-ха, бачили ми таких!
- Слухай, чепуруне! Гадаєш, ти важна птиця, еге ж? Ач якого капелюха напнув!
- Не подобається - то збий його з мене. Збий - і побачиш, що тобі буде.
- Брешеш!
- Сам ти брешеш.
- Ти паскудний брехун і боягуз.
- Ану котися ти, знаєш куди...
- Ще раз пошли мене - і я розвалю тобі голову каменюкою. [21]
- Ой-ой-ой, так і розвалиш!
- Кажу тобі, розвалю!
