«Еді, прошу тебе, Еді, облиш дитину. Я тебе роззую. Вона втомилася з дороги, хіба не бачиш, що вона втомлена», а потім, після малої, небезпечної паузи, і голос тата:
«Хай звикає… Скоро їй знадобиться. Панна…» І тоді знову крик мами:
«Еді! Прошу тебе, Еді! Не будь жорстокий з дитиною». А потім знову голос тата:
«Отже, панна ще не знає, що декому заборонено їздити трамваєм…»
(«Еді, заклинаю тебе!»)
«…і що означає FÜR JUDEN VERBOTEN; ех, хай гарненько вивчить, час уже вивчити, коли ж, як не тепер»; і тоді, чудернацьким чином протверезівши, раптом сказав (принаймні їй так здалося, а може, тому, що знову надів окуляри в металевій оправі, наче готувався перевірити, як вона вивчила урок німецької): «Ну, висякайся в мою хустинку, моя маленька», — і стиснув їй ніс своєю хустинкою, що смерділа тютюном, як і його пальці, і сказав їй, щоб вона вимила руки і принесла німецький словник, щоб попитати її, а вона помила руки і принесла словник, але не могла навіть уявити, що він збирається робити і чому раптом зараз, під час канікул, йому спало на думку питати в неї слова: — а він уже стискав словник на грудях, як жінки тримають молитовник чи погані оратори свої шпаргалки (а мама все ще стояла осторонь, і їй здавалося, що мама теж не знає, що робити, а просто чекає, що він, тобто тато, зробить далі), і не розкривши його ні разу, бо ж це було зайве, запитав, як сказати німецькою: думати, дихати, жити, любити і ще якісь дієслова, які вже й не пригадує, а оскільки вона відповідала без запинки, він після кожного слова казав «браво» і по-професорськи кивав головою, а тоді, після ще одного, останнього «браво», сказав:
«Тепер нехай панна поставить на певне місце дієслово VERBOTEN і FÜR JUDEN VERBOTEN», а мама знову лише закричала:
«Еді, заради бога, Еді! Заклинаю тебе!»
<p>8</p>