— Сьогодні ж! — зраділа Ліда. Перерахувала гроші — ні, не менше! І студенти сяють як мідяки. Може, шведську сімейку зорганізували?
За достовірною інформацією звернулася до Рози Сиґізмундівни.
— Як же ви всі мені... — почала було старенька, але Ліда так виразно зиркнула на неї, що бабця перейшла до діла: — Добрі діти. Люба мене смаженою картоплею пригощає. І морозивом. Ночами — як миші. Мабуть, сплять, якщо вдома бувають. А розумні... Поки тепло було, всядуться на веранді з цигарками та кавою... І про політику, і про життя, і про макарони із сиром...
— Макарони? — підозріло знітилася Ліда.
— І про любов! — додала старенька зі значенням.
Розмови про любов почалися з того, що Люба довго сміялася, коли Макар із Гоциком повідали їй про клятву ночувати у скверику, якщо хтось приведе на Костянтинівську дівчину і замкнеться зсередини.
— А замкнулася ти, Любо! — сказав Гоцик. — Сама із собою...
— Ах ви ж збоченці ненормальні! — Люба скік Гоцику на спину, руками шию обхопила. — Задушу обох і буду тут сама розкошувати!
— Ми до того, що ти теж можеш... — пояснив Макар. — А ми у сквер...
— Ні! У сквері холодно, — зметикував Гоцик. — Зима на носі. У метро можемо...
Люба Гоцикову шию відпустила.
— Та ні. Не треба... У мене з цим не все так просто...
— Нетрадиційні уподобання?
— Дурні ви! — засміялася. — Я — Любов... Мене без любові — немає... Нащо мені голий секс, коли мене там не буде... До того ж у мене грандіозні плани на найближчі кілька років. І ніякі голки мене не зупинять. Не хочу розпорошувати сили: спочатку навчання, кар'єра, а потім — любов...
— Нормальний хід, — погодився Макар. — Пацани люблять незалежних. З досвідом.
— Життєвим? — не зрозуміла Люба.
— Сексуальним. Для нормального хлопця цнота — ознака провінційної забитості. От, приміром, я таких остерігаюся. Раптом перелякається чи викине щось дурне — почне плакати чи, навпаки, здуріє од радості.
Люба якось дивно на Макара глянула, знітилася. Заходилася прибирати речі — і книжки їй не на місці, і чашки по всій кімнаті розкидані. Гоцик зітхнув, взявся допомагати. За одну чашку вдвох вчепилися.
— Любо... — раптом Гоцик їй. — Ну... Ти ж не хочеш сказати, що... незаймана?
Люба видрала чашку з Гоцикових рук, бровки насупила.
— Ви розумієте... Розумієте... — розхвилювалася, з надривом.
— Розплакатися чи, навпаки, літати од радості можна лише від любові, а не від сексу.
— Складно, а тому — неприродно, — завважив філолог Гоцик.
— Про всяк випадок знай, ми на сквер «підписуємося», — додав механік Макар.
— На метро, — уточнив Гоцик. — У сквері лавки снігом позамітало.
Тієї зими нещадно мело. Найперше — вимело геть усі гроші з кишень трійці. Люба заклала у ломбард ноутбук, збила ноги у пошуках нової роботи, яка залишала б час і на навчання. Макар у гуртожитку так завзято перевіряв ступінь сексуальної розкутості однокурсниць, що одного разу джинси і кросівки знайшов, а гаманець — ні. А Гоцик програвся. Спустив на ігрових автоматах усе, що мама-заробітчанка з Португалії надіслала.
— Бо дурний! — сам собі поставив діагноз і першим знайшов вихід: — Час політиків потрусити.
У розвідку сам пішов. Студенти-найманці упереміж із пенсіонерами-найманцями мерзли на гарячих точках столиці — біля Кабміну, Верховної Ради й у партійних наметах по всьому місту. Гоцик покрутився серед синіх від морозу носів, знамен і агітаційної літератури, вициганив порозмахувати партійним прапорцем, закріпленим на довгому китайському вудлищі, отримав за те п'ятдесят гривень і повернувся на Костянтинівську вкрай розчарованим.
— Ті, що мерзнуть, найменше заробляють, — бідкався. — А до тих, хто ними керує, фіґ доберешся.
— Наймися роздавати рекламні листівки у метро, — запропонував Макар.
Гоцик зиркнув на нього обурено.
— Я схожий на лузера?
Забрав у Макара вовняну шапку, у Люби — довгого смугастого шарфа і знову попхався одноосібно політику штурмувати.
Найближче скупчення партійних наметів — на Контрактовій площі. Гоцик був посунув до синьо-білого, бо ще здалеку унюхав запах міцної кави, якою грілися двійко хлопців, та раптом побачив біля вкритого снігом білого намету енергійну тітку років сорока з подвійним підборіддям і у норковій шубі.
Тітка одночасно розмовляла по мобільному, жестом шикувала кількох студентів, що тупцювали поруч, а ногою ще й підсовувала ближче до намету стос агітаційних листівок з намальованим кулаком. Гоцик побачив кулак на листівці, згадав команданте Ґевару і пішов на білий намет.
Тітка саме закінчила базікати по мобільному, доштовхала до намету листівки, відіслала кудись студентів і дістала з сумки пачку сигарет. Гоцик клацнув дешевою запальничкою перед тітчиним носом і сказав:
— Якщо ви у цій партії, я теж туди хочу. Запишіть...
Тітка пропустила повз вуха грубі лестощі, зате оцінила привабливу кремезну фігуру і майже фізично відчутну харизму потенційного однопартійця. Розправила плечі. Задерла голову догори — друге підборіддя щезло — і кокетливо посміхнулася Гоцикові.
Тієї ночі Гоцик на Костянтинівську не повернувся. Макар і Люба до ранку набирали номер його мобільного.
— «Абонент поза зоною... поза зоною»...
