12. И ещё: «...нынешний скит "Перын", находящийся на левом берегу реки Волхова, воздвигнут на том самом месте, где когда-то было капище Перуна. Точно таким же является и "Перинград" вблизи Столаца (Герцеговина). В Албании, к юго-востоку от Берата, есть село "Периняси". Шеппинг упоминает об одном географическом имени в Валахии — "Перкуниста". В старину Белоцкая община (Румыния) называлась "Перени". Название болгарского городка "Перущица", встречающееся ещё в XIII веке, напоминает о Новгородском Перушице, — когда, по летописи, сам идол Перуна был выброшен в Волхове ("ты, рече, Перушице, досити еси пил и ел, а ныне плови уже проче")» [275].
3. Почитание Перуна на Украине
(По материалам украинских Родноверов)
1. Є велика ймовірність, що Перун, шанований стародавніми русинами, — найголовніша Божественна істота після Бога Вседержителя, означав також Світлоносне Начало. Назва його, що українською та іншими слов'янськими мовами означає «грім» (грецьк. пор — «вогонь»; зенд. пеирамунъ — «світла, небесна оселя»), і вирази: «Перун вбив», «Перунова стріла» та ін. вказують на те, що він володів громом і блискавкою, був Громовиком, але, крім того, він, здається, означав видозміну світла. У литовській міфології він названий Перкунасом.
2. Перун був (подібно до Святовита) Богом війни та миру; русини клали до його підніжжя зброю і клялися при укладенні угод Богом Перуном — Володимир поставив Перуну бовван у Києві, а Добриня (дядько і воєвода його) — у Новгороді. Вогонь був священеою ознакою богослужінь Перунові. За словами Гвагнинія (Kron. W. rsieztwa Moskiew. pols. przekt. X.VII. 485), горів у Новгороді перед ідолом Перуна невгасимий вогонь з дубового дерева. Те ж саме божество під іменем Єсень чи Ясень шанувалось поляками як таке, що дарує плоди земні (Sarnickip. 1028).
3. Атрибутом його у Шелезьку була гора Собот (тобто Сонце, що сходить). В пісні карпаторуській згадується: Ґрім-Собота, гора висока чи Громова Собот, таким чиним гора Собот є гора Сонця чи Грому-Перуна. Соботкою називається обряд Купальського свята, під час якого палять на горах ватри з дерев. Подібне Перуну Божество шанувалося слов'янами у Любеку (Lubeck) під іменем Проне чи Прове, а в адріатичних слов'ян під назвою Берона, що стверджують написи, знайдені в Аквілеї (Jovi Sancto Веrопі tona bono deo Beroni).
