Замок працював нормально, і, поки вона ото випробовувала, він зайшов до неї ззаду (були вони в хаті) та облапав усі її куточки, на що Юлька аж ніяк не зреагувала, ніби вони були чоловіком і жінкою.
– Їсти будеш?
– Чо ж, – сказав Шурка. – Тілько коли даси сприснути, інакше замок буде заїдать – це вже точно.
– Я тобі сказала п’яних не люблю, – озвіріла Юлька. – А прийдеш п’яний вночі, не пущу, пойняв?
Почухмарив потилицю: з жіночими примхами треба було рахуватись.
– Коли ж мені та їжа до рота не полізе? – жалібно сказав.
– То й не їж, – байдуже мовила Юлька. – Мені чи поїси ти чи нє, до лампочки.
Він зирнув на лампочку: сонце падало на неї і відсвічувало, зітхнув і знову почухмарився.
– Руки в тебе є де помить?
Провела його в мікрокухоньку, де картопля вже зварилась і де стояла жінка-коза, тобто колишня господиня Юльчиної кімнати, і з цікавістю дивилася на нього, ніби щось хотіла в ньому видивитися, чого раніше й не бачила Шурка пішов до крана й почав милити руки.
– Не знала, шо ти такий мастєр, – сказала жінка-коза. – Може, коли так умієш діставати двері, й коли ти такий мастєр, і коли недорого візьмеш, то може б, ти і мені їх вставив, бо мої розсипаються. Я тобі за роботу й горілочки б вточила, скільки там договорилися б.
– Ви ж казали, що вам двері не треба, – мовив Шурка.
– Було не треба, а зараз передумала.
– Трудно теперички двері діставать. Але попробую, цьоць. Може б, ви мені авансом баночку вцідили?
В Юльки аж очі заіскріли. Штовхнула жінку-козу й моргнула.
– Нє, – сказала жінка-коза. – Авансом не даю. В мене ото вже не один авансом брав – і до сьодня! Нема в мене вже довіри до вашого брата.
То ви мали діло з непорядошними, а я порядошний. Хай вам Юлька скаже. Правда, Юль, я порядошний?
– Не давайте йому нічо, цьоць, – сказала Юлька. – Вони їй і, як вип’ють, малахольні робляться.
5
