Тоді Коля схопив його за барки й підняв над землею, Шурка задригав ногами.
– Ти з мене ідіота не роби, – сказав, а скоріше зашипів Коля. – Я тобі інакше язика прищемлю, так прищемлю, що пісочок посиплеться. Я не шуткую.
Турнув Шурку, і той впав на всі чотири.
– Да, я тебе понімаю, – сказав Шурка зводячись. – Дорого вона тобі стоїть. Вона й мені дорого стоїла, і є за що, – він засвітив зубами. – А коли теща твоя почне в мене знову розпитувати, то що їй казать?
– А те, що знаєш, – сказав Коля-рибалка. – Шо я чесно тут найнятий і чесно укалую.
“Не вийшло, шкода! – подумав Шурка, йому жахливо не хотілося лізти по той толь до Васі Равлика, але з Колею в нього номер таки не вийшов. – Шкода”.
– Я все пойняв, і ти мене пойняв, Коль! На лапу!
Вони потисли одне одному руки й розійшлись. Але Колі-рибалці розмова зіпсувала настрій. Здавалося б, так чудово він усе організував, так вправно навісив тещі, його моральному сторожові, носа, таке мав від того задоволення, а тут прителіпалося це одоробло; більше того, виявляється, це одоробло ще до нього переспало з Юлькою, бо вставило їй двері; отже, Коля був для Юльки один із багатьох, що їх вона безсоромно використовувала, аби на дурничку опорядити собі хату, а мала б ним, Колею, принаймні захопитися. Ні, Колі це все жахливо не подобалося, а може, так сталося через те, що мав сьогодні кепський настрій, тож подивився вперше на неї тверезими очима; та й не має сьогодні до неї, як і взагалі до жіноцтва, аніякісінького інтересу, бо треба собі й перепочинок дати. А може, це минув у нього його сказ, адже він так довго вже у тому стані перебуває! З іншого боку, кинути все також не випадало, бо тоді б це викликало б нездоровий інтерес у жінок цього двору, а відтак і в його жінки з тещею. Хіба що, подумав Коля-рибалка, зробити перепочинок на сьогодні й махнути на рибу, бо йому від того Шурки занудило на душі. Шурка й справді був патякало; Коля не сумнівався, що той безпосередньо тещі про всі ці секрети не розкаже, але не втерпить розпатякати комусь із вуличних дружків, а ті принесуть своїм жінкам, а вже останні подбають якнайшвидше донести все Любці й тещі – тут уже сумнівів нема. Тоді не Любка й теща опиняться з наставленим носом, а він, премудрий Коля-рибалка, який і гроші свої відкладені втратить, і ганьби зазнає. Саме тому Коля не піддався на Шурчин шантаж, а вирішив його прилякати – це може подіяти на цього розхлябаного ловеласа дійовіше – одного разу він уже йому морду бив.
Ні, сьогодні винятково несприятливий і нещасливий день, тож Коля-рибалка не мав уже сили орудувати пилкою, сокирою і молотком, поскладав інструмента і рушив з двору, ясна річ, наштовхнувшись на одну з жінок – була це котоподібна, себто Вадимова жінка, що йшла з котярою на грудях, і обоє лагідненько собі муркали.
– Щось ти сьодні рано кинув роботу? – сказала жінка-кішка, чи жінка з кішкою.
– Не робиться, – показав зуби Коля. – Хочу на річку скакнути, сьогодні мені риба снилася.
– Жива чи мертва? – поцікавилася жінка-кішка.
– Жива, – сказав Коля-рибалка.
– Це поганий сон, – мовила жінка-кішка з котярою на грудях. – Мертва – то ще гірший, а жива тоже погано. Нє, це і поганий сон...
– Через це мені й не працюється.
– На річку луччо не ходи, Коль, – сказала жінка-кішка, і Коля-рибалка раптом розширив на неї очі: була не така вже й молода, але ще цілком придатна.
– То може, ти мене до себе в гості покличеш? – спитав, стрільнувши бісиком, Коля.
– Отак уже й зразу, – засміялася жінка й пішла геть.
“Клюнула!” – захоплено й задоволено подумав Коля-рибалка і, обернувшись, промацав поглядом налиті литки й фігурний задок, що мирно коливався собі через двір.
Це поправило йому настрій, і Коля тут-таки вирішив: коли відпочине сам та й коли уляжеться пух цієї історії, можна буде спробувати кинути камінця в того городчика. Але до роботи сьогодні він повернутися не міг, зрештою, й плати сьогодні не братиме, тож вискочив із хвіртки Ластів’ячого Гнізда і йому в очі, як величезна риба, радісно й заклично блиснула тисячею іскристих очей річка.
10
