І вартові за руки і за ноги виволокли з кабінки заклякле людське тіло та й поклали перед відчиненими дверцятами. А чоловік у білім халаті зупинився над виволоченим і, дивлячися на його, спитався:
— Коли його садовили сюди?
Та й хитнув головою до розчинених дверей кабінки… І вартовий сквапливо повідомив:
— Його посадили не цієї ночі, що минула, а аж тієї.
Виволочений лежав на правім боці, підігнувши обидва коліна. Поли його пальта лежали ззаду, і через те ввесь його перед був видний. Але сірий піджачок був застебнутий на всі ґудзики, тільки сорочка відкривала шию і підборіддя, заросле бородою. Штани під животом були мокрі. І чоловік у білім халаті подивився у кабінку. Там була калюжа, що тепер почала стікати через край чавуна на долівку. І нагнувся чоловік у білім халаті, і взяв нерухому людину за руку, і почав слухати… А потім підвів голову до вартових:
— А поверніть його горілиць.
І перевернули його. І чоловік у білім халаті, поклавши свою течку додолу і витягши із неї шприц, устромив його у жилу коло шиї і щось туди упорснув. А положивши шприц назад, він знов почав слухати живчик на руці лежачого. Нарешті нагнувся, придавив обоє плечей нечувственному і звелів:
— Ану один тягни праву ногу, а другий помалу на неї натискуй саме на коліні.
І виправили ногу. Це саме зробили і з іншою. Руки лікар розділив, примостивши їх коло відповідних боків. І звівся і знов звелів:
— Віднесіть його у ту камеру, з якої його сюди і припровадили. Живчик у його живий, і до вечора у його відійдуть зашпари… А те, що в його позаклякали ноги й руки, то це через те, що він дуже рано відірвався від дірки. Я зразу навіть думав, що він уже мертвий… Чи ноші тут?
Та й кивнув головою на заперті червоні двері. Вартовий зауважив, що треба піти у сусідню камеру по них. Лікар вийшов, залишилися тільки вартові. І той, що відчиняв дверцята кабінки, показав пальцями на лежачого:
— Дивися, у його вже й соплі почали текти.
Та той, глянувши, тільки й промовив:
— В тебе ключі. Піди візьми, та віднесем його.
І той вийшов.
