А той, що стояв у молитовній вистаті, навіть не ворухнувся. Брус поліз на нари зараз коло дверей і, не роздягаючися, ліг. І почув, як усе тіло занило млосним болем. Здавалося, що утома і страждання душі, і пашіння тіла від ударів почали виходити зсередини в одежу непомітним полум'ям мук так само, як із землі виходить пара, коли раннього ранку в тихому повітрі пригріє сонце. Йому було і страшно боляче, і приємно. І разом з цим було ще приємніше від відчуття завмирання свідомості. Він заснув…
І почув Іван Брус, як хтось його смикає за ногу так, що він аж із свого місця зсовувався. Спочатку він не розбирав, що воно таке, і перевернувся на живіт і, вхопившись обома руками за нари, став опиратися тому, що смикав. А як розшолопав, де він, то й схопився і неначе аж злякано спитався:
— Що таке?.. Чого вам треба?
І селянин з одним оком, швидко вимовляючи і показуючи на вовчок у дверях, говорив:
— Уставайте, швидше–бо… Вас кличе вартовий!..
Та Брус, не кваплячись, спитався одноокого:
— Чи довго я спав?
— Та, мабуть, більше як півгодини.
Була відповідь. А з вовчка ішов стукіт і гук:
— Давай сюда швидше!..
І Брус підійшов, і в очко чекіст до його звернувся:
— Це вас останнього сюди привели?..
— Не знаю.
— Я вас питаю, чи вас сьогодні привели?
— Сьогодні.
— Як прізвище?
І Брус попрохав:
— Кажіть, будь ласка, все одно за другим те, що ви хочете від мене.
І той роздратовано почав:
— Самий перед скажіть мені своє ймення, а потім уже я скажу, що мені треба.
Та й став чекати, дивлячись на Бруса одним оком у вовчок. А Брус, ніби щось пригадуючи, трошки помовчав, а потім і відповів:
— Спитайте у тих, що мене арештували. Вони знають.
— А ти?
Брус мовчав і дивився на чекіста.
— Я тебе питаюся, одоробло ти, не затримуй мене.
І гуркнув кулаком у дерев'яне вікно. І Брус, кліпнувши кілька разів очима, повернувся та й пішов до нар, де й сів скраю. І від дверей теж зараз же почувся крок по коридору, у швидкості якого можна було упізнати образу авторитета, що потребує «сатисфакції». І селянин, українець, підійшов до Бруса та й промовив співчутливо:
— Не треба було його дратувати. Нам тут і так не солодко. А він може все з вами зробити, що схоче. Він усіх так питає, бо йому треба список скласти на харчове продовольство… Вам сьогодні хліба ще не належить, а баланди міг би й дати. А тепер нічого не буде.
Брус мовчав, зате, ніби щоб надолужити його мовчання, хтось стукнув у дерев'яне віконечко… І «молитовний» чоловік, на якого ніхто не зважав, враз підібрав руки, неначе смикнутий за незриму ниточку, і почав робити «бєг на мєсьцє» та приказувати:
Брус вражено і здивовано занімів, дивлячись на незрозумілу і дику появу. А український селянин здригнув від переляку, неначе від якоїсь душогубської містерії, і заговорив:
— Повірите, собача душа і перед сніданком, і перед обідом, і перед вечерею отак танцює і примовляє… І кожний раз так само. Хтось стукне у віконце, і він негайно починає садити лаптями об підлогу. А спробуйте йому сказати що–небудь. Не чує, неначе заведена дзиґа. Тільки аж тоді перестає цибати, як звалиш на нари. Та вже й на нарах, лежачи під тобою, дриґає бісіянська душа ногами і кричить:
Брус мовчав, ніби не слухаючи земляка, і з нервово зупиненим поглядом слідкував за кацапом. А той, пройнятий екстазом, плигав на однім місці, аж скрипіла підлога і здригали нари, а маленький чубчик підлітав над кацаповим чолом, і куфайка теліпалася на його невеличкім тілі, ніби хотіла позривати ґудзики і розвільнитися. Слова ж його пісні зачіпали якісь підсвідомі елементи Брусового єства, які створені розуміти тільки первісні голоси і звуки, що кличуть до ганьби і до огиди всього того, що було дороге, але вже зруйноване. У співі була вимога крові, яка лунає з віку в вік на «красних площадях» Москви. І чулася у йому хвала і підтримка «єжових рукавіц» і «топора». Це була побожність перед брутальністю деспота…
І став українець перед танцюристою та й почав усовіщати:
— Побійся Бога, таж у лапті треба святити й паску!.. І як їх поб'єш, то як будеш?.. А ти ж, як і всі люди, вітром не зроблений, і з паскою якось треба між люди… А як люди не приймуть, то все ж таки тебе прийме лях у товариство. І ви будете удвох святити у лапті гонор… Цебто скажену собаку, що рве на всім світі безборонних людей… яка тепер вам обом править за паску…
Але кацап, неначе ніхто до його ж й не обзивався, садив своє «бєг на мєсьцє», супроводячи його приспівом:
