Щось ніжно ковзнуло мені по обличчю. Гаразд, все-таки паніка! Я замахала руками у повітрі й зачепила ногою якийсь комод. Відразу загрюкотіло, заскрипіли дошки, якась стара лампа перекидом полетіла на підлогу. Втім, мені лише здалося, що то стара лампа, бо ж стояла суцільна темрява. Проте мені вдалося звільнитися. З полегшенням я намацала двері та виповзла зі своєї криївки. Тут теж було темно, але принаймні я могла розгледіти обриси перил, високі вікна й мерехтіння люстри.
І силует, який наближався до мене. Промінь ліхтарика засліпив мене.
Я роззявила рота, щоб закричати, проте не змогла видати ні звуку.
— Ви щось шукаєте в коморі, міс Ґвендолін? — запитав силует. Це був містер Бернард. — Я залюбки допоможу вам із пошуками.
— Ох… той… я… — я не могла відсапатися, так я налякалася. — А що
— Я почув шум, — повагом мовив містер Бернард. — На вигляд ви трохи… запорошені.
— Так. — Запорошена, подряпана й заплакана. Я крадькома повитирала сльози на щоках.
Містер Бернард розглядав мене у світлі ліхтарика крізь свої совині окуляри. Я глянула на нього зверхньо. Хіба комусь забороняється залізати вночі у шафу? А з якої причини, то це містера Бернарда не обходить.
Цікаво, він так і спить у тих своїх окулярах?
— Будильник продзвенить за дві години, — зауважив він урешті-решт. — Раджу вам провести їх у своєму ліжку. Я й сам ще трохи подрімаю. На добраніч.
— На добраніч, містере Бернард, — сказала я.
З «Анналів Вартових»,
— Ти й справді геть з лиця спала, — сказала мені Леслі на перерві.
— Я й почуваюся кепсько.
Леслі поплескала мене по руці.
— Але ці кола під очима тобі пасують, — запевнила вона. — Твої очі здаються ще синішими.
Я мимоволі посміхнулася. Леслі така хороша. Ми сиділи на лаві під каштаном і розмовляли пошепки, бо місця позаду нас займали Синтія Дейл із подружкою, а біля нас Ґордон Пискун-Буркун-Ґельдерман сперечався про футбол із двома хлопцями з нашого класу. Мені не хотілося, щоб вони чули нашу розмову, бо вони й без того вважали мене дивачкою.
— Ах, Ґвен! Ти мала б поговорити з мамою!
— Ти мені про це казала вже разів п'ятдесят!
— Атож, бо це правда! Не розумію, чого ти так не зробила!
— Бо я… Ох, чесно кажучи, я і сама не знаю. Якось увесь час сподівалася, що воно саме минеться.
— Одна твоя нічна пригода чого варта! Могло статися все Що завгодно! Візьми хоча б пророцтво твоєї тітки, яке може означати тільки одне — що тобі загрожує страшенна небезпека: годинник означає мандри в часі, висока вежа — небезпеку, а птах… Ех, не треба було тобі її будити! Можливо, потім стало б ще цікавіше! Сьогодні по обіді старанно все пошукаю крук, сапфір, вежа, горобина… Я знайшла класний сайт із надприродних явищ, вельми інформативний. І ще я дістала купу книжок про мандри в часі. І фільмів. «Назад у майбутнє»[12], з першої до третьої серії. Можливо, ми про щось звідти дізнаємося…
Я з тугою подумала про те, як завше було весело валятися у Леслі на дивані й дивитися DVD. Іноді ми вимикали звук і самі говорили замість героїв.
— Тобі зле?
Я похитала головою. Тепер я розуміла, що відчувала останні тижні бідолашна Шарлотта. Ці нескінченні питання могли допекти до живого кого завгодно. Тим паче, що я і сама весь час дослухалася до себе, чекаючи на запаморочення.
— Знати б, коли це знову станеться, — мовила Леслі. — Я вважаю абсолютно несправедливим, що Шарлотту невпинно до цього готували, а тобі зараз доводиться відбувати.
— Я не уявляю, що зробила б Шарлотта на моєму місці вчора вночі, якби їй довелося тікати від того хлопця з коридорної шафи, — зауважила я. — Не думаю, що їй стали б у пригоді уроки танців та фехтування. І поблизу жодного коня, на якого можна було б заскочити і помчати геть.
Я захихотіла, уявивши собі, як Шарлотта мчить через весь будинок, рятуючись від цього навіженого Волтера з шафи. Може, вона зірвала б зі стіни шаблю і влаштувала бідолашним слугам справжню різанину?
