С.-Петербург,
декабря 8, 1841 року
<p>Розрита могила</p>Світе тихий, краю милий,Моя Україно!За що тебе сплюндровано,За що, мамо, гинеш?Чи ти рано до схід сонцяБогу не молилась?Чи ти діточок непевнихЗвичаю не вчила?«Молилася, турбувалась,День і ніч не спала,Малих діток доглядала,Звичаю навчала.Виростали мої квіти,Мої добрі діти,Панувала і я колисьНа широкім світі, —Панувала... Ой Богдане!Нерозумний сину!Подивись тепер на матір,На свою Вкраїну,Що, колишучи, співалаПро свою недолю,Що, співаючи, ридала,Виглядала волю.Ой Богдане, Богданочку!Якби була знала,У колисці б задушила,Під серцем приспала.Степи мої запроданіЖидові, німоті,Сини мої на чужині,На чужій роботі.Дніпро, брат мій, висихає,Мене покидає,І могили мої миліМоскаль розриває...Нехай риє, розкопує,Не своє шукає,А тим часом перевертніНехай підростаютьТа поможуть москалевіГосподарювати,Та з матері полатануСорочку знімати.Помагайте, недолюдки,Матір катувати».Начетверо розкопана,Розрита могила.Чого вони там шукали?Що там схоронилиСтарі батьки? — Ех, якби-то,Якби-то найшли те, що там схоронили, —Не плакали б діти, мати не журилась.9 октября 1843,
Березань
<p>І мертвим, і живим, і ненарожденним</p>Аще кто речет, яко люблю Бога,
а брата своего ненавидит,
ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєєПОСЛАНІЄ
