«Найближчим часом ворожі розвідоргани закинуть свого агента в партизанський загін, що діє у Задвінському лісі. Це буде наша людина, про що треба спішно попередити лише керівництво загону. Подробиці їм пояснить сам закинутий. Операція має дуже важливе значення. З метою найкращого її забезпечення вважаю необхідним негайно перекинути в цей загін свого представника, який у даний момент перебуває в селі Стогово. Повідомте, чи можливо встановити з загоном попередній контакт. Починаючи з 20-го числа, переходимо на домовлені канали зв'язку. Радіозв'язок лише в найнеобхідніпшх випадках, але слухаємо один одного, як і до цього часу, в чотирьох поясах часу. Привіт.
«Командирові загону Лещевському дано необхідні вказівки і особисто на нього покладена відповідальність за успіх вашої справи. Представник загону чекатиме вашу людину завтра з 19 до 20-ї години біля руїн Казачинської церкви, що приблизно за п'ять кілометрів на захід від Стогова. Пароль вашої людини: «Привіт «віруючому». Відповідь: «Бога боятись — не грішити». Підтвердіть вихід вашої людини завтра. Привіт.
«При першій же нагоді передайте Рудіну щирий привіт і побажання успіхів. Тримайте мене в курсі всіх його справ, навіть незначних. Знахідка Савушкіна може бути перспективною. Його зв'язок з Хорманом розвивайте і зміцнюйте. Що в Кравцова? Хазяйка і тюремний архів у Смоленську давно приготовлені, але й досі там нікого не було. Рішення щодо радіозв'язку правильне, але ми слухаємо вас як і раніше цілу добу. Враховуючи величезну важливість для нас точки Бабакіна і те, що він перебуває в місті, перенасиченому радіослужбою противника, необхідно, щоб і він використовував свою рацію лише в особливо важливих випадках, що вимагають спішності дій, і переходив на використання зв'язкових. Привіт.
Рівно о дев'ятій нуль-нуль Кравцов, як було йому наказано, прибув до гестапо. Старанно обтрусивши сніг із чобіт, він підійшов до чергового.
— Оберштурмбанфюрер Клейнер наказав мені прибути сюди о дев'ятій ранку.
Прізвище Клейнера подіяло, але всього іншого черговий не второпав.
— Айн момент, — промимрив він і викликав по телефону перекладача.
Прийшов літній флегматичний чолов'яга.
— Довідайтесь, чого треба цій людині,— звернувся до нього черговий.
Кравцов сказав перекладачеві, за чиїм наказом він прибув. Той переклав черговому.
— Айн момент, — усміхнувся до Кравцова черговий і подзвонив ад'ютанту Клейнера. Доповівши про відвідувача, він вислухав, що йому сказали, поклав трубку і повернувся до Кравцова. На обличчі в нього уже не було ніякої поваги до відвідувача. Він кивнув перекладачеві: — Скажіть йому, щоб він зачекав отам, — кивнув до виходу.
Кравцов сів на облуплений дерев'яний диван, видно привезений сюди з вокзалу, бо на спинці дивана було клеймо «МББЗ». У вестибюлі ставало щораз людніше.
Ішли на роботу співробітники, багато з них були в цивільному, а ранги їх можна було вгадати лише з ступеня недбалості, з якою вони козиряли черговому і як той їм відповідав.
Кравцов пильно спостерігав за всім навколо і намагався зрозуміти, чому сьогодні до нього поставилися так неуважно. Він знаходив різні пояснення цього, але тільки одне, найтривожніше, в яке йому найбільше не хотілося вірити, здавалось йому найреальнішим: мабуть, вони негайно дали вказівку в Смоленськ, а наші не встигли привести в бойову готовність ні «хазяйку дому», ні тюремний архів. Із Смоленська прибуло відповідне донесення, у гестапівців, природна річ, виникла недовіра до всього, що він розповів їм про себе.
В характері Кравцова була риса, яку Марков іронічно називав «нетримання рішучості». Коли в групі обговорювалися дуже ризиковані дії Кравцова в операції по забезпеченню зустрічі Маркова з товаришем Олексієм, Марков кілька разів питав його: «Ну, а що було б, якби в людей товариша Олексія не виявилося більше витримки, ніж у вас?» Кравцов мовчав. Що він міг відповісти? Він ще довго після тієї історії згадував сцену в хаті, і від самої цієї згадки в нього долоня ставала мокрою, як у ту хвилину, коли він стискав у ній приготовлену до кидка гранату. А Марков своїм рівним в'їдливим голосом уже запитував: «Як ви могли послати в село солдата, не давши йому пароля?» І знову Кравцов мовчав. Те, що він допустив величезний промах, йому було ясно. Найприкріше те, що він не лише Маркову, а й самому собі не міг пояснити, як він не подумав тоді про такі прості речі. «Знову й знову нетримання рішучості…» — сердито сказав Марков.
Зараз, сидячи в вестибюлі гестапо, Кравцов намагався якомога спокійніше обдумати своє становище.
Раптом чергового мов пружина підкинула. Виструнчившись, він пас очима високого чоловіка в довгому шкіряному пальті з припорошеним снігом коміром. Він саме увійшов знадвору. Це був Клейнер.
