Роман
Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
2015
© Stephen King, 2015
© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2014
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад та художнє оформлення, 2014
ISBN 978-617-12-0014-2 (RTF)
Жодну з частин даного видання
не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі
без письмового дозволу видавництва
Електронна версія створена за виданням:
Кінг С.
К41 Що впало, те пропало : роман / Стівен Кінг ; пер. з англ. В. Михалюка. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. — 448 с.
ISBN 978-966-14-9290-4 (укр.)
ISBN 978-1-5011-0487-9 (англ.)
Легендарного письменника вбиває збожеволілий фанат Морріс Белламі. Він викрадає записники літератора, які містять його новий роман, але прочитати твір не встигає — поліція наступає йому на п’яти. Перш ніж потрапити до поліцейських у руки, Морріс заховує свій скарб… Роки по тому хлопчик Піт Сауберс знаходить скриню із записниками славетного письменника. Але ця знахідка смертельно небезпечна — безжальний Белламі виходить на волю! Урятувати Піта від навіженого має детектив Ходжес…
УДК 821.111(73)
ББК 84.7СПО
Перекладено за виданням:
King S. Finders keepers : A Novel / Stephen King. — New York : Scribner, 2015. — 434 р.
Переклад з англійської
Дизайнер обкладинки
Думаючи про Джона Д. МакДональда
Про те, чого варте життя, ми дізнаємося, падаючи в прірву.
Лайно? Ну й насрати.
Частина 1
Таємний скарб
1978
«Прокинься, генію».
Ротстайн не хотів прокидатися. Сон був занадто гарний. Йому наснилася перша дружина за кілька місяців до того, як вона стала його першою дружиною, сімнадцятирічна, з усіх боків — сама досконалість. Вони обидва голі. Йому дев’ятнадцять, під нігтями бруд, але вона проти, у всякому разі тоді, не була, бо він тільки й думав, що про сни, а її ніщо інше й не цікавило. Вона вірила в сни навіть більше, ніж він, і правильно робила. У цьому сні вона реготала й тягнулася до тієї частини його тіла, за яку було найпростіше вхопитися. Він спробував було увійти глибше, але тут якась рука почала трясти його передпліччя, і сон луснув, як мильна бульбашка.
Він уже не дев’ятнадцятирічний і не живе в Нью-Джерсі у двокімнатній квартирці; за півроку йому стукне вісімдесят, і живе він на фермі в Нью-Гемпширі, де, згідно із заповітом, його й буде поховано. У спальні скупчилися люди, їхні обличчя приховували лижні маски, одна червона, одна синя й одна жовта. Побачивши їх, він спробував змусити себе повірити, що це теж сон — приємний сон перетворився на кошмар, як іноді відбувається, — але рука раптом відпустила його передпліччя, схопила за плече та грубо жбурнула на підлогу. Його вдарили по голові, і він скрикнув.
— Досить, — сказав чоловік у жовтій масці. — Хочеш, щоб він зараз відключився?
— Дивись, — указав чоловік у червоній масці. — Нічого собі в дідугана стоїть. Непоганий сон йому, напевно, снився.
Синя маска, та, що його трясла, сказала:
— Це йому відлити кортить. У такому віці більше ні від чого не встає. Ось у мого діда…
— Тихо, — обірвав Жовта маска. — Кому потрібен твій дід?
Тут Ротстайн, ще закляклий і ще оповитий драним пологом сну, зрозумів, що в нього неприємності. У мозку спливли три слова: у будинку злодії. Він підвів погляд на тріо, яке матеріалізувалося в його спальні, відчуваючи, як розколюється стара голова (справа слід чекати на величезний синець — завдяки антикоагулянтам, які він приймав), і серце з небезпечно тонкими стінками калатає, штовхаючи в лівий бік грудної клітки. Вони нахилилися над ним, троє в рукавичках і куртках у шотландську клітинку під цими моторошними балаклавами. Хатні злодії, і це в п’яти милях від міста.
Ротстайн як міг зібрався з думками, проганяючи сон і кажучи собі, що в усьому цьому є один позитивний момент: вони не хочуть, щоб він бачив їхні обличчя, — отже, збираються залишити його в живих.
Можливо.
— Панове, — сказав він.
Містер Жовтий зареготав і підняв великий палець.
— Класний початок, генію.
Ротстайн кивнув, ніби у відповідь на комплімент. Поглянувши на годинник біля ліжка, він побачив, що зараз чверть на третю ранку, і знову перевів погляд на містера Жовтого, який, найімовірніше, був їхнім ватажком.
— У мене зовсім трохи грошей, але можете їх забрати, тільки мене не чіпайте.
Порив вітру заторохтів осіннім листям по західній частині будинку. Ротстайн знав, що котел запрацював уперше цього року. Хіба літо було не тільки-но?
— А за нашими відомостями, у тебе набагато більше, ніж «трохи». — Це сказав містер Червоний.
— Тихо. — Містер Жовтий простягнув руку Ротстайну. — Уставай із підлоги, генію.
