В історії української реалістичної літератури творчість Івана Нечуя-Левицького займає визначне місце. Відомо, що розвиток художньої прози і, зокрема, великих епічних жанрів — повісті й роману — є важливим етапом формування національного мистецтва слова. Вийшовши на українську літературну ниву, Нечуй-Левицький блискуче розвинув зміст і форму невеличкого оповідання і дав перші зразки реалістичного романного жанру з сучасного життя.Наскрізним мотивом більшості творів Нечуя-Левицького із виразним подорожнім началом є любов до природи. Це стосується й нарису «Шевченкова могила», надрукованого в альманасі «Луна» 1881 р. Твір написаний під свіжими враженнями від поїздки до Канева, могили Тараса Шевченка.
Був пишний iюльський ранок 1880 р. 19 iюля. Ми поїхали з Канева на Шевченкову могилу низом, понад Днiпром. Дорога з города тихо спускається вниз спуском над Днiпро, йде проз дерев’яну церкву, котра стоїть пiд самою горою, i потiм в’ється по низинi пiд самими горами. В городi, на половинi гори, на широкiй терасi, в зеленi бiлiв собор. На взгiр’ї по косогорах червонiла та зеленiла покрiвля невеликих домiв, неначе прилiплених до гори. Дорога повилася пiд горами. Крутi гори зеленiли проти сонця привiтно й весело. Подекуди на самих верхах гiр з долинок та западин виглядали жовтi соняшники, гострi верхи кукурудзи, вибiгали на самий вершок грядки картоплi та бурякiв. Пiд самими горами тяглися одна за другою рибальськi хати в зелених садках та вербах. Часом траплялись гарненькi бiлi домки заможних мiщан з здоровими веселими вiкнами. Домки неначе ховались в узьких долинках мiж крутими горами, в розкiшному зеленому деревi, а за домками неначе дерлись на крутi гори зеленi сади i спинялись на половинi крутих бокiв гiр зеленими грацiозними контурами. Тi чудовi садочки, притуленi на горах або схованi в западинах, були наскрiзь пронизанi сонцем, зеленiли до самого дна, i через яблунi та вишнi блищала ясно-зелена трава, як килим, розстелений на крутих горах. Садки неначе висiли над нашими головами. Круглi гiллястi яблунi неначе були готовi скотитись з крутої гори, як зеленi м’ячi… Днiпро синiв недалечке за плисковатою низиною, вкритою то сiрим пiском, то молодими густими кущами осокора. Через одну верству далi пiшли гори голi, дикi, з обiрваними обваленими боками. Над нашими головами, проти синього неба, вирiзувались зубцями крутi гострi верхи, поламанi косогори з твердим верхнiм обiдком, з-пiд котрого сипалась глина з пiском та камiнцями. В узькiй та глибокiй долинi незабаром зазеленiв перед нами х о л о д н и й я р. Мiж двома шпичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою. Дике провалля повиставляло проти сонця свої глинястi жовтi стiни, неначе ширми, поставленi однi поверх других, а над тими глинястими стiнами понавiшувались, неначе зеленi килими, густi маси берези та дуба, а там вище знов пiднiмались дуби та липи зеленими стiнами скрiзь понад проваллям, пiднiмались вгору на високi гори, вкривали верхи гiр. Минули ми ту дику, але поетичну картину, а за нею знов виступили рядами шпичастi зеленi гори, а поверх їх виступали широкi боки гiр, вкритi мiсцями рiдкими старими дубами, неначе по горах розкинувся розкiшний зелений парк, в котрому не ставало тiльки дорiжок та квiток… Знов пiд горами появились рибальськi хати. Подекуди на половинi високостi гiр виступали тераси, на котрих стояли рядами бiлi хати в садках. На тераси йшли по косогору узькi дороги. Внизу, на пiскуватiй низинi заблищали узькi заливи, обтиканi кiлками; на кiлках висiли довгi неводи, неначе разки намиста обхвачували довгi узесенькi заливи. Тут старий i новий Днiпро, роздiленi пiд Каневом здоровим островом, зливаються докупи. Днiпро розкiшне ллється бiльше верстви завширшки попiд самими горами. В цiм мiсцi над Днiпром, за три верстви од Канева, стоїть над Днiпром Шевченкова гора. Ми стали пiд самою горою, на узькiй полосi пiску мiж Днiпром та горою…
Шевченкова гора од Днiпра має фiгуру половини обруча, котрого переламанi кiнцi заткнутi в землю, тiльки верх її, ледве закруглений, з одного боку гостро заламується i спускається вниз дуже круто. Зверху, на самому краєчку гори, стирчать не дуже високi дикi грушi та кущi i дуже виразно вирiзуються на синьому небi. Од Днiпра бiк Шевченкової гори не рiвний, а трохи увiгнутий, i такий крутий, що по йому не можна вийти наверх. Одна половина боку гори заросла травою, друга подекуди вкрита дрiбненькими кущами.
Пiд самою горою простелена узенька смуга огороду, а з одного краю притулилась хатина, зовсiм закрита густим садком. Понад дорогою за тином в огородi росте кiлька високих розкiшних плакучих верб. Трохи не посерединi пiд горою стояла ще друга хатина, але вона була засипана глиною тодi, як завалився бiк гори. Тепер не видно i слiду того провалля. Бiк гори вирiвнявся i знов зарiс травою. Рядом з Шевченковою горою, на пiвнiч вверх по Днiпру, стоїть зовсiм гола гора, вища од Шевченкової, має вид пiрамiди, трохи закругленої зверху. Вона така крута од Днiпра, що на неї не можна вийти. По другий бiк могили стоїть узька, з бокiв закруглена гора. Цi обидвi побiчнi гори виступають трошки вперед Шевченкової гори i придають їй вид храму з плисковатим верхом, з виступаючими вперед баштами…
