Володимир Владко
Сивий Капiтан
ЧАСТИНА ПЕРША
Загадковий автомобiль
Роздiл перший
1. ЗАЛIЗНИЧНА КАТАСТРОФА
Швидкий поїзд Торенсiя-Корсехона-Веракрус мчав на повний хiд. З важким гуркотом вiн пролiтав над стрiлками i перехрестями рейок. Будинки станцiй ледве встигали блимнути зеленими й червоними вогниками - i зразу потому зникали в нiчнiй темрявi. А поїзд мчав далi й далi, залишаючи за собою довгий золотий хвiст з рухливих неспокiйних iскор. Вони згасали не одразу, а довго ще крутилися в повiтрi i лише потiм повiльно опускалися на темну землю, мов малесенькi яскравi зiрочки.
В купе одного з вагонiв сидiло три чоловiки. Кругленький вусатий iберiєць з великим животом i червоним обличчям уже вчетверте перегорнув набридлi сторiнки вечiрньої газети, лiнькувато позiхнув i ще раз поглянув на своїх сусiдiв. Невисокий стрункий юнак, що сидiв проти нього, все так само задумливо дивився у вiкно. Час вiд часу, коли за темним вiкном пролiтали вогники сигнальних лiхтарiв, юнак придивлявся уважнiше i мружив потiм очi. Розгорнута книжка лежала на його колiнах.
Другий сусiд, худорлявий чоловiк у широкому зеленуватому пальтi, нерухомо сидiв вiддаля. Можна було подумати, що вiн заснув, вiдкинувшись на спинку дивана. Проте вiн не спав, i вусатий iберiєць уже кiлька разiв помiчав, як худорлявий крадькома вивчав своїх супутникiв.
Червонолиций iберiєць позiхнув, цього разу вже удавано байдуже. Але тут-таки, немов умощуючись зручнiше, вiн трохи повернувся до худорлявого сусiда тим боком, де на лацканi його пiджака був пришпилений великий золочений фалангiстський значок. З задоволенням вiн помiтив, що бистрий погляд худорлявого чоловiка на якусь мить спинився на блискучому значку - i потiм знову сховався пiд повiками. I тепер вусатий iберiєць почував себе значно легше, безпечнiше.
Юнак усе ще дивився у вiкно. Недбалим рухом вiн закрив книжку в барвистiй обкладинцi. Червонолиций iберiєць скоса поглянув на обкладинку i з задоволенням погладив вуса. Минуло ще кiлька хвилин. Нарештi юнак вiдвернувся од вiкна. Вiн узявся було за книжку, але спинився, почувши голос кругленького сусiда:
- Молодий чоловiк читає Бласко Iбаньєса? Дуже, дуже похвально! Справжнiй великий письменник. Звiсно, не можна було б рекомендувати читати всi його твори, особливо - молодi. Але взагалi... ах, Iбаньєс! Яка невичерпна фантазiя, яка блискуча, соковита мова!
Юнак ледве помiтно всмiхнувся, але промовчав. А iберiєць не вгавав; мабуть, вiн дуже залудився, i йому кортiло з кимсь поговорити.
- Молодий чоловiк далеко їде?
- Так, - коротко вiдповiв юнак.
- До самого Веракруса?
- Навiть далi. Аж за море. Попливу на теплоходi "Росiя"...
- I куди ж саме? Адже то радянський теплохiд, так? Чи не до Радянського Союзу, не до бiльшовикiв збирається молодий чоловiк?
Червонолиций iберiєць iронiчно, хоч i трохи здивовано, пiдвiв брови.
Весела iскорка майнула в очах юнака. Пiдкреслено байдуже дивлячись у вiкно, в темному склi якого було ясно видно вiдбиток здивованого обличчя iберiйця, вiн сказав:
- Саме туди я й їду. До Москви.
- О-о!.. - почув вiн вигук украй враженого iберiйця. Не повертаючись, юнак бачив у вiкнi, як його спiвбесiдник сплеснув руками i злякано озирнувся в бiк худорлявого чоловiка в широкому пальтi. А втiм, той сидiв, як i ранiше, цiлком нерухомо й неначе спав. У всякому разi нiщо не свiдчило, що вiн чув цю неймовiрно зухвалу з погляду кожного жителя фалангiстської Iберiї вiдповiдь юнака. Червонолиций пасажир недовiрливо перевiв погляд на свого дивного спiвбесiдника. Вагаючись, вiн спитав ще:
- Е... молодий чоловiк iберiєць, чи не так?
- Не зовсiм, - вiдповiв юнак. Вiн повiльно вiдвернувся од вiкна, подивився прямо в обличчя спантеличеного сусiда i спокiйно додав: Росiянин.
Обличчя вусатого iберiйця почервонiло ще бiльше, потiм раптом зблiдло. Вiн оторопiло дивився на юнака, який уже не мiг стримувати далi посмiшку. Тодi iберiєць ще раз боязко зиркнув убiк, де все так само нерухомо сидiв мовчазний чоловiк у широкому пальтi, кашлянув i рiшуче взявся знов за газету. Бiльше вiн уже не пiдводив Очей, не запитував нi про що, вдаючи, що заглибився в читання. Хтозна, може, цей дивний юнак - божевiльний?.. Ну, то, зрештою, його справа; але ж не можна поряднiй людинi компрометувати себе розмовою з такою людиною, - розмовою, за яку можна поплатитися якщо не в'язницею, то принаймнi досить неприємними допитами в полiцiї... Краще триматися осторонь, далi вiд грiха!..
А серце Олеся спiвало. Нарештi, нарештi все це закiнчується! Позаду роки перебування у фалангiстському полонi, важка праця в концентрацiйному таборi, знущання жандармiв... Усе, все позаду!
