У цій книзі на головну героїню Ґвендолін чекають неймовірні випробування: її серце розбите, почуття геть спаплюжені, довкола самі лише таємниці, які приховують моторошну правду. У цій шаленій круговерті подій Ґвен не раз постає перед тяжким вибором: як пробачити власних батьків? Чи можна довіряти коханому? Як не стати жертвою графа Сен-Жермена та Вартових? Як гідно завершити гру, з якої вийти неможливо? Здається, всюди суцільна пітьма і виходу годі знайти, проте доля раптово посилає у життя Ґвен тих, хто стане на її бік і підкаже вихід. Для старшого шкільного віку. Author: Kerstin Gier Original title: Smaragdgrün. Liebe geht durch alle Zeiten
Для марципанових дівчаток усього світу.
(Для всіх-всіх марципанових дівчаток.
Дарма, чи 14 їм років, чи 41, — почуваються вони однаковісінько.)
Тут лишиться негарний шрам, — зауважив доктор, не підносячи голови.
Пол криво посміхнувся:
— Це краще, аніж ампутація, про яку мені торочила міс Заяча Душа.
— Оце так жарт! — гмикнула Люсі. — Ніяка я не Заяча Душа, це все ти… пан Пришелепувато-Легковажний, годі жартувати! Ти сам чудово знаєш, як легко інфікуються такі рани, а отже, тобі пощастить, якщо ти в ці часи залишишся живим — жодних тобі антибіотиків, а лікарі суціль невігласи і халтурники!
— Довіку вдячний, — озвався доктор, накладаючи при цьому на щойно зашиту рану ще якусь коричневу мазь. Та мазь пекла хоч на стіну лізь, і Пол насилу придушив гримасу болю. Йому тільки й лишалося сподіватися, що плям на шикарному шезлонгу леді Тілні не залишилося.
— Я не мала вас на увазі. — Пол помітив, що Люсі щосили пнеться бути привітною і вдає щось типу посмішки. Посмішка, щоправда, вийшла кисленькою, але головне ж — це спроба. — Впевнена, ви робите все якнайкраще, — сказала вона.
Доктор Гаррісон кращий та й годі, — запевнила леді Тілні. І єдиний… — пробурмотів Пол. Раптом він відчув, що страшенно стомився. Певно, в тому солодкуватому напої, що його Полові влив лікар, було якесь снодійне.
— Перш за все, наймовчазніший, — докинув доктор Гаррісон. Сніжно-біла пов’язка перехопила Полову руку. — І, чесно кажучи, мені не надто віриться в те, що за вісімдесят років лікуватимуть такі ось рубані й колоті рани краще за мене.
Люсі глибоко зітхнула, і Пол уже знав, що буде далі. З її високо підібраної зачіски вибився кучерик, і дівчина хвацьким жестом застромила його за вухо.
— Ну, якщо згрубша, не те щоб… але якщо бактерії… це одноклітинні організми, які…
— Люсі, припини! — урвав їй мову Пол. — Доктор Гаррісон чудово знає, що таке бактерії!
Рана досі страшенно пекла, до того ж почувався парубок як викручена ганчірка, так що йому хотілося лише одного — заплющити очі й трохи подрімати. Але через це Люсі розлютувалася ще дужче, і хоча голубі очі її несамовито блищали, насправді в них ховалася лише турбота, і — навіть гірше — страх, це він знав точно. На догоду Люсі він намагався і знаку не подати, як зле слухається його тепер власне тіло і який охопив його відчай.
Тому Пол просто вів далі:
— Це ж не середньовіччя, а двадцяте століття — доба неймовірних відкриттів. Кардіограма вже давно відома, кілька років тому встановлено збудника сифілісу і навіть розроблено методи його лікування.
— Бачу, хтось добре готувався до уроків таємницезнавства, — вигляд у Люсі був такий, ніби вона ось-ось вибухне. — Як, утім, мило!
— А ще торік Марія Кюрі здобула Нобелівську премію з хімії, — докинув доктор Гаррісон.
— І що ж вона винайшла? Атомну бомбу?
— Іноді я просто дивуюся, що ти така темна. Марія Кюрі відкрила радіо…
— Стули вже пельку! — Люсі схрестила руки на грудях і кресала на нього очима. Осудливого погляду леді Тілні вона не помітила. — Знаєш що, залиш-но при собі ці проповіді! Ти! Міг! Загинути! Можеш мені пояснити, як би без тебе я впоралася з таким нещастям, — тут голос її зірвався. — І як би я взагалі жила без тебе?
— Мені так шкода, принцесо. — Вона й близько не уявляла, наскільки йому справді шкода.
— Он як! — видихнула Люсі. — Тільки не треба дивитися на мене таким-от поглядом провинного пса.
— Міркувати про те, чого не сталося, ні до чого, дитино, — похитала головою леді Тілні, поки доктор Гаррісон збирав інструменти назад у саквояж. — Усе скінчилось добре. Коли б не нещастя, не було б Полові й щастя.
— Лише тому, що все могло закінчитися ще гірше, це зовсім не означає, що все чудово! — закричала Люсі. — Нічого не вийшло, зовсім нічого! — Очі її налились сльозами, аж у Пола защеміло серце. — Ми тут уже три місяці й ще нічого не домоглися, нічого з того, що планували, навіть навпаки — ми тільки більше все зіпсували! Нарешті в наших руках були ці кляті документи, і Пол узяв і просто їх віддав!
— Так, напевно, я трохи поквапився. — Пол опустив голову на подушку. — Але тієї миті я відчував, що чиню правильно. — А все сталося тому, що смерть була страшенно близько. Ще трохи — і лорд Аластер одним помахом шпаги випустив би з нього дух. Але Люсі він цього нізащо не розповість. — Якби Ґідеон узяв нашу сторону, ми ще мали б шанс. Щойно він прочитає документи, то зрозуміє, про що йдеться. Я сподіваюся.
