Найрозумніший стиль поведінки, коли маєш справу з розлюченою жінкою.
— Говоріть, мерзотнику! — наказала Летиція.
У гніві — з ніздрями, що роздувалися, і палаючим поглядом — вона була, мабуть, навіть гарненькою, якщо, звісно, вам до смаку богині-войовниці й амазонки.
— Бачте, мадемуазель, втікаючи від англійця, ми надто віддалилися на захід. Нас підхопили пасати, що дмуть у західному напрямку з осені і до весни. Якби ми почали чинити їм опір, то мало чого б досягли. Набагато розумніше було, використовуючи попутний вітер, дійти до Вест-Індії, там поповнити припаси, трошки пополювати і повернути назад з розворотом пасату. Зазвичай вітри починають дмухати у зворотний бік на початку квітня, після кількох днів штилю.
— Але навіщо ви мене обдурювали? Чому не пояснили цього відразу?
— Ви б мені не повірили. Я знаю, що ви ставитеся до мене з підозрою, — гірко вимовив Дезессар. — Тільки моряк здатний зрозуміти мою правду. Я поговорив з офіцерами, і всі вони погодилися. Я наказав тримати зміну курсу у таємниці від сторонніх — нібито через Кліща, який завжди пхає носа ке в свої справи. А насправді через вас. Повірте, ця вимушена брехня роз'ятрила мені душу. Тепер я навіть відчуваю полегшення, коли можу говорити з вами відверто.
Летиція опустила руки, не знаючи, вірити йому чи ні.
— Негайно повертайте назад, — сказала вона після паузи. — Нехай ми будемо лавірувати проти вітру. Хай там як, але до розвороту пасатів ми до сходу просунемося. Однак потім швидше дістанемося Африки. Кожний зайвий день, який батько проводить у неволі, віднімає у нього рік життя!
Капітан зітхнув.
— На жаль, це неможливо. Вода майже скінчилася. За два чи три дні ми будемо у Форт-Роялі, на Мартиніці. Поповнимо запаси, перечекаємо штиль і відразу на схід. Слово Дезессара!
— Не вірю я вашому слову, — відрубала вона перед тим, як вийти геть.
Голосно хряснула дверима. Капітан запхав руку під перуку і замислено почухав потилицю.
Правду кажучи, я теж не дуже йому повірив. Але як старий мореплавець, маю визнати, що певний резон у словах Дезессара був. На крилах західного пасату ми долетимо до Африки втричі швидше, та й Мартиніка — прекрасний острів. Люблю там бувати.
Я полетів над бортом, щоб подивитися, що моя вихованка робитиме далі.
Побачив її відразу — вона стояла на квартердеку з Логаном, зараз була його вахта.
Підлетівши, я почув:
— … Це все через Кліща, друже. Капітан звелів нічого вам не казати, щоб ви не бовкнули писареві. Я, між іншим, був проти. Говорив, що Епіну можна довіряти, але мене не послухали. Я для цих бретонців теж чужий. Якби я не був штурманом, вони і мені б не сказали. — Логан дружньо поплескав Летицію по плечу. — Не ображайтесь, приятелю. Яка вам різниця?
Моя вихованка похмуро глянула на нього.
— Однак сказати королівському писареві про порушення встановленого маршруту все одно доведеться. Чому ж було не зробити цього зразу?
Гарне, між іншим, питання. Я його собі теж ставив.
Гаррі розсміявся, зблиснув зубами — дрібними, але абсолютно цілими, що рідко трапляється серед моряків, які перевалили за тридцятилітній рубіж. Цинга і паскудне харчування мало кого милують.
— Людина більше схильна дослухатися до доводів розуму, коли у неї не залишається вибору. Я пообіцяв капітану, що візьму мсьє Кліща на себе. У мене з цією комахою непогані стосунки.
Це правда. У Логана з усіма склалися гарні стосунки, такий уже він чоловік. Прокидаючись на своєму салінгу, я не раз бачив, як він балакає про щось з писарем, дружньо обійнявши його за кістляве плече. Гаррі заприязнився навіть із Пронозою, до якого всі на кораблі аж до найостаннішого матроса ставилися з погано прихованою зневагою. Визнаю, і паскудник заслуговував на це. Він тиранив слабких і беззахисних, типу корабельного юнги, і підлещувався до тих, хто міг дати йому відсіч. За ірландцем же ходив, наче песик. Терпіти таких не можу! Однак я відволікся.
Летиція опустила голову, певно, згадавши, що Кліщ до припустимої зміни курсу поставився флегматично. Штурману буде нескладно отримати схвалення представника адміралтейства.?
— Що ви так похнюпилися? — здивувався Гаррі. — Радіти треба. Побуваєте в Карибському морі, побачите всяке-різне. А що за славне містечко Форт-Рояль!
Вона глухо вимовила:
— Ми повинні бути в Сале, щоб викупити з полону одну людину.
— Повинні — викупимо. Просто трохи згодом. Море так розпорядилося, що вже тут удієш? А Мартиніка — чудова місцинка. — Він мрійливо посміхнувся. — Чесно вам кажу, лікарю, я збіса радий. У мене в Форт-Роялі синок росте.
— У вас у кожному порту хтось та й підростає. — Детиція виглядала зовсім прибитою.
— Цей особливий. Мій золотий хлопчик, мій спадкоємець. Я цілий рік його не бачив. Уявляю, як він виріс! — Ірландець розчулився, змахнув сльозу. — Ах, Мартиніка! Найкращий острів на землі!
У мене тут же виникла підозра, чи не долучився сей велелюбний таточко до того, що капітан вирішив не пробиватися на схід, а підкоритися волі пасатів. Навряд чи Дезессар прийняв рішення, не порадившись зі штурманом, а у Логана, виявляється, були свої причини прагнути до Мартиніки.
