Кохання юне — то й не зна сумління,Хоч, певна річ, воно любові плід.Тож вад моїх тобі чіпать не слід, —Це твій порок у мене вріс корінням.Бо зрадиш ти — безчестю віддаюЯ дух шляхетний на догоду плоті.І душу вмить осквернену моюКупає плоть в гріховному болоті.Від імені твого, твоїх привабТа плоть тремтить і цілиться на здобич.Вона за щастя має, наче раб,За тебе стати і сконати обіч.По совісті, повір, моя ти любо,Любов’ю зву цю боротьбу і згубу.<p>152</p>Я кривоприсягаю вже давно,Але і ти зламала клятву двічі:Ти і мені брехню говориш в вічі,І честь подружню топчеш у багно.Та за подвійну зраду і наругуЯ докорять тобі не маю прав,Бо й сам не першу, може, і не другу,І соту вже присягу я зламав.Я присягався у твоїй чесноті,У вірності й правдивості колись.Я власні очі засліпив, щоб протиПоганьбленої істини клястись.Глумивсь я з правди, клявся проти неї,Свої уста споганивши брехнею.<p>153</p>Заснув Амур, тримавши смолоскипа;Одна з дівчат Діаниних тодіВзяла вогонь, що з рук Амура випав,Та й погасила нишком у воді.Вогнем любовним у долині гаюНагрілось раптом зимне джерелоІ від недуг болящим помагає,Бо дивний чар навіки зберегло.Ту головешку запаливши зновуЗ очей моєї милої, хлоп’яГрудей моїх торкнулося. В дібровуХодив купатися даремно я.Бо купіль та зціля мої недуги,В якій божок вогню добув удруге.<p>154</p>Божок кохання задрімав колись,Поклавши обіч смолоскипа свого,А німфи, те помітивши, знялисьІ потайки наблизились до нього.Одна із них схопила той вогонь,Який серцям спричинював знемогу,І, в зимний струмінь кинувши його,Тим обеззброїла неждано бога.Вогнем нагрівшися, вода тодіКоханцям рани гоїла глибокі.І я не раз купавсь у тій воді,Щоб серцю втрачений вернути спокій.Любовний пломінь воду підігрів,Вода ж не остудила почуттів.
