— Чекай. Ти все ж таки хочеш послухати? Добре. Ти можеш не йти до них Ти сидiтимеш, дивитимешся на них, слухатимеш — i нiхто тебе не бачитиме. Хочеш? А я сама представлю їм Машину. Хочеш?
— Навiщо це, Сузанно!! Невже ти можеш гадати, що..
— Ну, просто так! Ну, менi хочеться, щоб ти ще не йшов. Я тобi не цiкава. Так, може, цiкаво подивитись i послухати цiкавих людей Ти ж не можеш сказати, що вони нецiкавi? Нi?
Макс легенько знизує плечима. Що вона має думку все ж таки переконати його через своїх приятелiв, чи що?
— Добре, коли тобi так хочеться… Але машину я прошу менi повернути.
— О, розумiється! Будь спокiйний, нiхто не зробить на неї замаху. Тiльки хвилиночку почекай, я передягнусь.
Вона раптом перехиляється до нього, витягує уста й шепоче.
— Це ж тiльки для тебе робилася ця сукня, милий! Милий, жорстокий, дурненький
Коли за русалкою, хилитнувшись, закривається завiса з лiан, Макс сiдає на камiнь i спирає голову на руки Власне, що дивного в такому вiдношеннi Сузанни? Хiба вiн не повинен був знати це заранi? Чого ж їй радiти, плакати вiд радостi, як плакала панi Надель?
Шелестять, гойдаються лiани З-за них з'являється повна рука, потiм окате, свiже, з малиновими чiткими устами, лице й уся постать I знову Максовi здається, що в одежi вона поважнiша, жiночнiша. Волосся тугим джгутом обмотане круг голови, як вiнком Бiла сукня коштовно-простенька.
— Ну, ходiм!
У коридорi, злегка повернувши голову назад себе, холодно-ввiчливо, як говорять тiльки з прислугою, кидає:
— Прошу занести до дверей храму й почекати там на мене.
Льокай бере коробку й несе її в однi дверi, а Сузанна з Максом позаду йде в другi За тими дверима, виявляється, кабiнет Сузанни. В кутку його невеличкi сходи вгору. Сузанна сильно й пружинисто бере крутi схiдцi, показуючи Максовi голi мiцнi литки. Пiд самою стелею кабiнету на галерейцi в кутку невеличкi дверцi. Сузанна робить Максовi знак мовчати, легенько вiдчиняє їх i проходить уперед. Макс обережно йде за нею й увiходить у невеличку ложу, як у театрi. В нiй приємна пiвтьма, маленька канапа, два фотелi. Крiзь задраповане зеленим плющем вiкно знизу храму доходить цiлком виразний гомiн голосiв Сузанна мовчки показує Максовi на фотелi, киває головою, потiм раптом обнiмає обома руками його голову й сильно до болю надушує своїми губами на уста його. I, сильно вiдiпхнувши, безшумно виходить, зачинивши за собою дверцi на галерейку.
У Макса на губах горить гаряча вогка м'якiсть її вуст i на кiнчику одного вуха лишилось тепло пальцiв.
Вiн зiтхає, стрiпує чубом i обережно сiдає в один iз фотелiв.
I зараз же йому стає видно все товариство й той увесь куточок храму, де воно розташувалось. Бiлi, фiалковi, нiжно-зеле нi, сiро-синюватi фарби вбрання, облич, волосся зливаються в одну химерну омнеїстичну картину.
Вона повiльно, лiниво рухається то в одному мiсцi, то в другому.
Напiвлежать, сидять, стоять. У храмi нiжно-жовтий матовий присмерк. Десь далеко обгорнена шовком музика.
Знайомих облич мало. Ага, он та, що танцювала бiскаю, як її звуть? — забув. I той, що падав на колiна перед Мертенсом, свiтовий «генiй» голосових м'язiв. О, i «лев» тут, лiдер партiї Об'єднаного Банку, або iпо-офiцiиному «Республiкансько-демократичного Союзу». I цей уже в творцi краси попав.
Ну, розумiється, глист також тут. Мертенс не дурна голова — знав, кого призначити шефом пресового бюро в справi Сонячної машини. О, цей творець творить тепер легенди!
Раптом голови всiх повертаються в один бiк, пiд ложу Макса.
— А-а! Яка радiсть! Так швидко? А це що з вами?
— З-пiд Максових нiг з'являється бронзова голова з вiнком волосся навкруги, згори голова здається дуже круглою. За нею льокай несе коробку, криво держачи її за розв'язаний ремiнь. (Мабуть, дурень, порвав!) Поставивши на стiлець, льокай зараз же зникає. Сузанна гарним жестом пiдносить руку над головою.
— Панове! Хвилинку уваги. Я вiдiрвалась од своєї важної справи, щоб показати одну дуже цiкаву рiч. Часу в мене дуже мало, а рiч цю я мушу зараз же вiдiслати. А менi страшно цiкаво знати думку вашу про цю рiч. Ми говорили не раз про неї, але сьогоднi я хочу зiбрати невеличку анкету. Представник кожної галузi знаття чи мистецтва повинен коротко, стисло, точно сформулювати свою думку. Панове, я бачу по вас, що ви вже вгадали, про що йде мова. Так, мої панове, в цiй коробцi… Сонячна машина. Тихiше, тихiше, ради бога! Мене вб'ють, як ви її розiб'єте.
Всi плями збираються в одну, густоперемiшану, рiзнокольорову, рухливу, кричущу купу.
— Сонячна машина! Сонячна машина!
— Панове, обережно, полiцiя йде! Ха-ха ха!
— Та покажiть же її! Ура!
— Панове, заспокойтесь. Найспритнiший iз мужчин повинен обережно вийняти апарат iз коробки. Хто з вас панове, найспритнiший?
Смiх переплiтається з вигуками iмен. Усi руки мужчин тягнуться до коробки, вiдпихаючи одна одну.